Сторінка психолога

Толерантність

Міжнаро́дний день толера́нтності — свято, яке відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповіданнястатіетносу або кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

В дошкільному навчальному закладі з 12 по 16 листопада 2018 року пройшов «Тиждень толерантності», з метою формування в дітей загальнолюдських, моральних цінностей, задля пропаганди принципів терпимості та розвитку толерантних настанов.

Головною метою проведення «Тижня толерантності» було:

  • познайомити дітей з поняттям «толерантність» ;
  • виховувати дружні відносини між дітьми;
  • розвивати у дітей почуття емпатії, терпіння, доброти, поваги.

План проведення тематичного тижня був насичений та різноманітний. Практичним психологом у куточку для батьків представлена інформація про поняття «толерантність». Упродовж тижня всі діти і педагогічний колектив приймали активну участь у різноманітних заходах,  присвячених Дню толерантності (терпимості). З дітьми були проведені цікаві заняття, розваги, бесіди.  І як казав український поет   Григорій Сковорода «Толерантність – це гармонія в багатоманітності. Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю».

Толерантне ставлення до всього

Збереже, врятує і спасе,

Допоможе вгледіть перемогу

Допоможе витримати все.

Будь завжди нестримним вільнодумцем,

Свої мрії пензлем намалюй.

Освіти життя яскравим сонцем,

Толерантний всесвіт намалюй.

Адаптація дитини

Процес адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу має кілька основних етапів (фаз)

Буря” – саме на цьому етапі у відповідь на комплекс зовнішніх впливів організм дитини вiдповiдає бурхливою реакцією та сильною напругою. Підвищується збуджуваність, тривожність, можливе підсилення агресивності, або заглиблення у себе, спостерігається поганий сон, апетит, настрій. Тривалість цього етапу – від 2 – 3 днів до 1 – 2 місяців. 

Буря затихає” – це період нестійкого стану, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнiшнi впливи. Дитина намагається брати участь у спiльнiй дiяльностi з однолітками, стає більш активною, зацікавленою, врівноваженою. Триває – від 1 тижня до 2-3 мicяцiв. 

Штиль” – період відносного пристосування організму дитини до нових умов, дитина розпочинає засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, виявляти активність під час занять. При цьому активно зменшується захворюваність, стабiлiзуються сон, апетит, настрій. Сприятливий період для розвитку всіх психічних процесів, органів та їх систем. Тривалість цього періоду – від 2-3 тижнів до 6 мicяцiв.

Спостереження і аналіз поведінки дітей раннього віку в ясельній групі дитячого садку дозволили виявити етапи звикання дитини до ДНЗ, які проходять всі діти. 

На першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічного дискомфорту. Немає жодної дитини, яка не переживала б з приводу свого відриву від рідних. Малюки відмовляються від спілкування з іншими людьми, від іграшок, боляче реагують на розставання з батьками – плачуть при розставанніиі зустрічі з ними. У групі поводяться неспокійно, часто вередують, плачуть, буває так, що дитину і зовсім не можна заспокоїти, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі. У заняття і групові ігри, організовані вихователем, діти не включаються, не бачать яскравих іграшок, які знаходяться в групі, віддаючи перевагу, своїй улюбленій іграшці принесеної з дому. До однолітків і вихователя ставляться байдуже або стороняться їх. 

На другому етапі діти з безлічі незнайомих дорослих виділяють для себе вихователя. Вони починають  відгукуватися на його звернення по імені, реагувати на ласку і пропозиції  пограти, звертаються до нього за допомогою і підтримкою, якщо виникають труднощі при дотриманні режимних процедур і якщо щось не виходить. Малюки намагаються знайти у вихователя втіху коли сумують за домівкою  і по розлуці з мамою: вони прагнуть до постійного фізичного контакту, хочуть отримати увагу і ласку, позитивну оцінку своєї діяльності, і упевненість в тому, що за ним прийдуть батьки, дитина може постійно слідувати за вихователем. Вихователь у свою чергу підбадьорює дитину, допомагає їй зрозуміти, те, що мама обов’язково прийде за нею, залучає малюка до своїх справ – просить  допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її з іншими дітьми, як правило, діти охоче виконують такі прохання. 

На третьому етапі діти починають  активно користуватися іграшками які є в групі, досліджувати незнайомі предмети і навколишнє оточення. Діти активно привертають увагу вихователя і прагнуть залучити його в свою діяльність, при виникненні труднощів в грі звертаються за допомогою, відповідають на пропозиції  пограти разом. На даному етапі діти почали включатися в загальногрупові рухливі  ігри і заняття. 

На останньому етапі у малюків спостерігається інтерес до інших дітей, потреба в спілкуванні з ними. Діти прагнуть привернути до себе увагу товариша, посміхаються при зустрічі з ровесником, заглядають в очі, пропонують іграшки прагнучи утримати його увагу. Дитина  починає  цікавитися  спільними іграми з однолітками, вони емоційно висловлюються, кривляються, наслідують в процесі гри і отримують задоволення від таких забав. З’являються вибіркові  симпатії до деяких дітей. Малюки починають помічати засмучення, незадоволеність, радість інших дітей, емоційно співпереживають якщо комусь боляче Дані етапи звикання  проходять всі малюк|, які прийшли в дитячий садок, але їх тривалість у всіх різна. Дитина  швидко і безболісно може пройти всі етапи, а може надовго зупинитися  на певному з етапів.

 Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до дошкільного закладу.

 Легкий ступінь адаптації – поведінка дитини нормалізується протягом 10-15 днів (фізіологічна, природна адаптація), дитина вливається в новий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли мама веде малюка в дитячий садок. Такі діти, як правило, хворіють нечасто, хоча в період адаптації “зриви” все ж таки можливі. 

 Середній ступінь адаптації – поведінка дитини нормалізується протягом 15-30 днів дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень, малюк більш-менш терпимо переносить походи в дитячий садок, може періодично “поплакати”, але ненадовго. Найчастіше в цей час захворювань не уникнути.

Важкий ступінь адаптації – патологічна адаптація, триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, навіть до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви і капризи. Крім того, малюк дуже часто хворіє – (в даному випадку хвороба нерідко пов’язана з небажанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не грають.

Причинами важ­кої адаптації до умов дошкільного закладу можуть бути:

1. Несформованiсть позитивної установки на відвідування дошкільного закладу. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для­ дитини період адаптації, важливо сфо­рмувати в неї позитивне очікування майбутнix змін. Досить часто батьки із спiвчyттям ставляться до відвідувань малюком дитсадка. Внаслідок такого ставлення, малюк теж почи­нає страждати, вepeдyє, відмовляється відвідувати дитячий заклад. Iнодi батьки залякують дитину вiдвiдyвaн­ням дитсадка. У деяких випадках малюк не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку, про те, що там на неї чекає. 

2. Несформованiсть навичок самообслуговування. Інколи бать­ки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути дити­ну, стримуючи своїми діями форму­вання необхідних практичних вмінь i навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почуваються безпорадними та самотніми – вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом. 

3. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до вiд­вiдування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. З метою безпеки малюка у деяких випадках батьки свідомо обмежу­ють спілкування своєї дитини з ро­весниками. Наслідком цього є недовіра до інших, конфліктність, невміння попроси­ти, невміння зачекати.

4. Відчуття дискомфорту при невiдповiдності домашнього режиму режимові дитячого садка у випадках, коли домашній i садочковий режими карди­нально вiдрiзняються в часі та послідовності режимних моментів.

5. Період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихова­теля, тому батьки повинні позитив­но налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.

Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається психологічно найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів дошкільного закладу. Урахування специфіки адаптаційного періоду допомо­же не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумо­ви для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже, характер пережитих емоційних станів в ранньому віці залишає свій слід на успіхах і невдачах найближчого періоду шкільного життя і дорослого життя в майбутньому, оскільки емоційна пам’ять фіксує позитивний чи негативний досвід у тих уявленнях, образах та цінностях, що визначають відносини дитини зі світом. 

Отже, необхідними умовами забезпечення успішної адаптації малюка до умов ДНЗ є:

Співробітництво й координація зусиль психолога, вихователів і інших працівників закладу.

Забезпечення можливості участі батьків у житті дитини в умовах нового середовища.

Встановлення довірливого особистісного контакту із кожною дитиною, проявляючи індивідуальну турботу й надаючи допомогу.

Проведення ритуалів щоденної зустрічі й прощання з кожною дитиною.

У процесі спілкування сприяти об’єднанню дітей, закладаючи традиції групових взаємин.

Систематична підтримка інтересу дитини в діяльності, упевненість у собі, самостійність, ініціативність.

Розробка індивідуального режиму адаптації дитини до умов дитсадка (індивідуальні спостереження за ступенем адаптації).

Погодження дій батьків і педагогів, зближення підходів до дітей у родині й у дошкільному закладі.

Створення для дитини психологічного комфорту: радість, турбота, увага, доброзичливість, чуйність.

Врахування індивідуальних особливостей дитини.

Формування в дитини адекватних форм спілкування з дорослими й однолітками.

Скоро Ваша дитина іде до школи

Скоро Ваша дитина іде до школи

На порозі — кінець навчального року. Батькам шестирічок саме час обрати школу, першого вчителя для своєї дитини, а насамперед визначитися — чи готова вона до навчання у школі і наскільки успішною буде, отримавши статус школяра? З’ясувати це допоможе тест Продуктивність інтелектуальної роботи дитини»

     Чи здатна дитина займатися чим-небудь тривалий час без перерви?

не зважаючи на тривалу роботу, майже не втомлюється, готова виконувати завдання і далі — 5 балів;

може працювати достатньо довго, не скаржачись — 4 бали;

про високу працездатність говорити складно — 3 бали;

спочатку працює уважно, але швидко втомлюється — 2 бали;

щохвилини перериває заняття,  допускає велику кількість помилок — 1 бал.

     Чи виявляє стійкість до невдач?

у разі невдач концентрується, працює старанніше, без нервозності — 5 балів;

засмучується, але ненадовго, готова до подальшої роботи — 4 бали:

про стійкість до невдач говорити складно — 3 бали;

важко переживає невдачі, не може мобілізуватися без сторонньої допомоги — 2 бали;

деморалізується після невдач, плаче, відмовляється працювати — 1 бал.

      Чи здатна працювати у несприятливій обстановці?

за будь-яких умов працює успішно, не реагує на шум — 5 балів;

прагне налаштуватися на діяльність, застосовує спеціальні прийоми зосередження (промовляє завдання вголос, затикає пальцями вуха тощо) — 4 бали;

зазнає труднощів, коли потрібно працювати у гурті; просить не розмовляти, не заважати — 3 бали;

знижує свою продуктивність у несприятливій обстановці, втомлюється, нервує, відволікається, відмовляється працювати — 2 бали;

за наявності стороннього шуму взагалі не може виконувати завдання у групі однолітків; потребує допомоги дорослого — 1 бал.

 

      Чи відмовляється від дій, коли стикається з перешкодами?

продовжує роботу, не втрачає віри в успіх — 5 балів;

відволікається від дії, проте після нагадування або додаткової стимуляції продовжує роботу — 4 бали;

може припинити або уповільнити роботу, швидше стомитися — 3 бали;

використовує будь-яку перешкоду для того, щоб відмовитися від подальших дій — 2 бали;

не лише припиняє будь-які спроби, а й втрачає віру у власні сили — 1 бал.

         Чи охоче виконує дії, які потребують значних зусиль?

любить роботу, яка її повністю захоплює і потребує витривалості та терпіння — 5 балів;

здатна неодноразово виконувати одноманітні завдання, хоч і без задоволення — 4 бали;

неохоче, без зацікавленості виконує дії, що потребують додаткових зусиль — 3 бали;

здатна до дій, які потребують зусиль, лише під контролем дорослого — 2 бали;

відмовляється від тривалих, утомливих дій у будь-який спосіб — 1 бал.

       Підрахуйте бали:

Якщо ваша дитина набрала від 20 до 25 балів, то можна говорити про виражену го­товність до навчання.

Якщо ваша дитина набрала від 14 до 19 балів, то окремі особливості її вищої нер­вової діяльності, властивості темпераменту можуть ускладнити адаптацію до умов шкіль­ного життя. Можливо, проблеми криються у рівні тривожності чи імпульсивності. Але ще не все втрачено. Цілеспрямований пошук причин такого стану дитини, індивідуальний наполегливий підхід до неї можуть виправити ситуацію.

Якщо ваша дитина набрала всього від 9 до 13 балів, це означає, що на її підготовку до школи знадобиться не менше року. Бажано го­тувати таку дитину за індивідуальною програ­мою з урахуванням причин, що спричинили незадовільний стан готовності дитини до на­вчання. Також будуть корисними заходи, спря­мовані на зміцнення нервової системи: сана­торний режим, загартування тощо.

Якщо ваша дитина набрала менше 9 ба­лів, перевірте свої розрахунки або зверніться до інших дорослих, які добре знають вашу ди­тину, і попросіть провести оцінювання. Про­аналізуйте, чи створили ви сприятливі умови для роботи дитини.

 

 

Підготовка до школи

Як зберегти здоров’я дитини

Впевнені, поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, – буде до часу.

Що обмежує успішність дитини

Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу коли дитина має “робочий” тонус і може уважно слухати, запам’ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.

Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров’я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї надмірними. У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень. Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків. У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатне впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з’являється негативне ставлення до школи.

На зниження рівня дитячого здоров’я впливають:

погіршення екологічної обстановки;

збільшення питомої ваги “синтетичного” харчування, насиченого консервантами та барвниками;

шкідливий вплив електронної* та радіотехніки, побутової хімії; зменшення фізичних навантажень; “стресогенне” напружене міське життя.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д. Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивною зростання, так званим ростовим стрибком. У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м’язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до тою моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека. Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись, хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров’я і життєрадісність в умовах навчання

Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров’я і працездатності. Тож завдання батьків – не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо.

Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого – забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома. Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни. Режим дня повинен складатися з навчальних занять: відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну.

А потреба уві сні така: для 6-7-річок – 10-11 годин, для учнів 8 років і старших – не менше 9,5 години Втім, вона залежить і від стану здоров’я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні. Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-голииного денного сну. Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам удасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов’язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи. Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомляються м’язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору.

Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху – харчування. Практика свідчить , що в багатьох сім’ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту. Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією,оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію,що теж збуджує апетит. Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з’їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже користі й такі незаслужено забуті овочі, як ріпка, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини. Вони мають необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов’язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму. Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаженням.

Ще кілька важливих моментів

Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків.

Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Слід оберігати слуховий апарат і від сильного або тривалого подразника. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які сигналізують про небезпеку. Ще слід пам’ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на ЗО відсотків, а розумової – на 60!

Щоб уникнути напруги зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду ( у лівші – праворуч), що рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід звернути увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані, був цупкий і не прозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки – на них не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує, що погіршує сприйняття і сприяє порушенню зору. Те саме стосується й паперу для зошитів, в яких лінії (фіолетового, зеленого, блакитного або сірого кольорів) мають бути чітко про друковані й водночас збігатися на суміжних сторінках. Особлива стаття в профілактиці порушень зору – телевізор і комп’ютер. Перегляд телевізора й роботу на комп’ютері необхідно переривати через кожні 15 -20 хвилин ( рекламні паузи), а відстань від очей до екрана має бути не менше подвійної діагоналі екрана монітора і не менше 1 метра від екрана телевізора.

Неправильна постава справляє негативний вплив на роботу внутрішніх органів: ускладнює роботу шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, легенів; зменшується життєва ємкість легенів, знижується обмін речовин, унаслідок чого можуть бути поганий апетит, млявість, головні болі, швидка стомлюваність. Дбаючи про правильну поставу своєї дитини, батькам слід пам’ятати, що портфелі й сумки, які носять на одному боці, для школяра не бажані взагалі – їх носіння може призвести до сколіозу, ідеальним є ранець. Вага повного ранця не має перевищувати 5-6% ваги дитини, щоб вона не сутулилась і не нагиналася вперед. Загальна вага підручників і всього шкільного приладдя (без ваги ранця або портфеля), якщо учень носитиме його на відстань до 3 км, не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм: для 1-2-класників – 1,5-2 кг. Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта і захворювання нірок. Згідно з санітарно-гігієнічними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гігієнічного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений світловідбивачами і еластичними лямками, забезпеченими ремінцями для регулювання довжини. Крім того, на кожному виробі обов’язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець. Чим більше відділень ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде порядок і потрібну річ не доведеться діставати з дна.

Вихідний день

“Як провести вихідні дні”

Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.

    Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім’ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні.

    Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?

    По-перше, необхідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим “культурно відпочивати”.

    Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого  їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

   Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов’язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

   По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни – тому що це спілкування безцінне.

11

   Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював “не з під палки” а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

   Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей “потрачений” час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

   Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання.

47

Для молодих батьків

ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ

(методичні рекомендації для молодих батьків)

 Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов’язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду… Коло обов’язків може бути різноманітним, головне – не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав’язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки – із часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть сказати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посуду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочення, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

По-друге, ніщо так не об’єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо малюк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості – бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде – малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку – він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов’язків.

Виховання без насильства

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окриків і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

Дитина, яка виховується в умовах безправ’я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але не насильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.

Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а наші й втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує,ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого коротко послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.

Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б’ють).
Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх – справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, уякі вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.

  Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію, допоможуть наступні рекомендації:

Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її.

Вислухайте проблему дитини. Не обов’язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківській увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.

Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.

Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз’яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.

Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.

Не пред’являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.

Не дійте з опалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.

Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?

Нехай основним методом виховання буде не насильство!

Діти з особливими потребами

Батькам дітей з особливими потребами

 Коли батьки дізнаються про інвалідність дитини або інше хронічне захворювання, вони вступають у життя, повну сильних емоційних переживань, важких виборів, взаємодії з різними фахівцями та постійної потреби в інформації і послугах. Спочатку батьки можуть розгубитися, відчути себе самотніми, не знаючи, з чого почати, де шукати інформацію, просити допомоги і розуміння. Цей сайт було створено спеціально для тих батьків, які відчувають брак інформації – тих, хто щойно дізнався про інвалідність дитини, або тих, хто жив з цією новиною деякий час, для всіх тих, хто потребує нової інформації та підтримки. Сайт допоможе батькам почати пошук інформації, я також сподіваюся, що він буде корисно і фахівцям, що працюють з сім’ями, допомагаючи їм усвідомити, як поява дитини з інвалідністю може вплинути на життя сім’ї.
Коли ви дізнаєтеся, що у вашої дитини затримка у розвитку чи інша інвалідність, яка може бути, а може і не бути точно встановлена, це для вас не просто інформація, це «Звістка». Ці рядки написані матір’ю, яка пережила подібну ситуацію і хоче поділитися своїми переживаннями з іншими.
«Повідомлення про те, що у вашої дитини проблеми в розвитку – це удар. Мене це новина застала зненацька, я згадую ті дні не інакше як дні, коли розбилося моє серце. Хтось порівняв би ці дні з відчуттям чорного мішка, надітого на голову, який заважає бачити, чути й думати.»    Один батько описав свої відчуття як удар ножем в серце. Може бути, ці описи здадуться занадто драматичними, але  можу сказати, що вони, навпаки, недостатньо повно описують ті емоції, які переповнюють серця і думки батьків, коли вони дізнаються «погані» новини про свою дитину.
Можна зробити багато, щоб допомогти собі в ці дні, і про це моя стаття. Для того, щоб зрозуміліше обговорити корисні речі, які можуть допомогти вам пережити цей складний період, давайте спочатку розглянемо типові реакції.
Типові реакції
Батьки, дізнавшись про інвалідність дитини, реагують схожим чином.
     Перша реакція – неприйняття: «це не могло трапитись зі мною». Неприйняття швидко змінюється злістю, яка може бути спрямована на медичних працівників, які розповіли вам про інвалідність дитини. Злість може вплинути і на взаємини між подружжям, з дідусями і бабусями, з іншими важливими для сім’ї родичами. Таке відчуття, що злість – сильне почуття, черезяке проходять усі. Її породжує відчуття великого горя і величезною несподіваної втрати, яке неможливо пояснити або побороти.
Страх – ще одна реакція. Люди більше бояться невідомості, ніж популярності, точна інформація про діагноз та перспективи дитини в майбутньому лякає менше, ніж невідомість. У будь-якому випадку, однак, страх за майбутнє дитини – це почуття, випробовуване усіма: якою буде дитина в п’ять, дванадцять, двадцять один? Що з ним буде, коли я помру? Потім виникають інші питання: «Він коли-небудь навчиться? Чи зможе він закінчити школу? Чи зможе він любити, жити, сміятися, робити все те, про що ми мріяли?»
Інші питання без відповідей породжують страх. Батьки бояться, що стан дитини може бути найгіршим їх можливих. Протягом багатьох років я спілкувалася з батьками, які говорили, що їх думки були виключно песимістичні. В голову приходять спогади про людей з інвалідністю, зустрінутих раніше. Є страх неприйняття з боку суспільства, страх того, як така ситуація вплине на життя братів або сестер, питання будуть ще діти в цій сім’ї, сумніви в тому, чи буде чоловік або дружина любити цю дитину. Такі думки можуть просто збентежити людину.
  Далі йде  вина, вина і занепокоєння з приводу того, що вони – батьки – могли стати причиною інвалідності дитини. Вони думають: «Я зробив щось не так? Я покараний за щось? Я недостатньо стежила за собою під час вагітності? Стежила моя дружина за собою під час вагітності?»
Іноді почуття провини може виражатися в релігійному аспекті у вигляді покарання або кари божої. Часто батьки плачу запитують: «Чому я? Чому моя дитина? Чому бог дав це мені?», як часто ми піднімаємо очі до неба і запитуємо, що ми зробили, щоб заслужити таке випробування.
     Замішання також характерно для цього періоду. Воно походить від того, що людина не до кінця розуміє, що відбувається і що станеться. Замішання проявляється в безсонні, нездатності прийняти рішення, емоційної перевантаженості, інформація може здаватися неясною і спотвореною. Ви чуєте слова, яких раніше ніде не чули, терміни, які описують те, що ви не розумієте. Ви намагаєтеся зрозуміти і знайти сенс в тій інформації, яку ви отримуєте. Часто батьки і ті, хто намагається донести інформацію про інвалідність, дитини говорять на різних мовах.
Безсилля, неможливість змінити ситуацію дуже складно прийняти. Батьки не можуть змінити той факт, що у їх дитини є інвалідність, але їм потрібно відчувати, що вони можуть впоратися зі своїми життєвими проблемами. Дуже важко змусити себе прислухатися і слідувати рекомендаціям, суджень і думок інших людей. Більш того, ці інші люди – часто незнайомці, з якими поки не збудовані довірчі відносини.
Розчарування. Той факт, що дитина недосконала, зачіпає батьків і кидає виклик їх системі цінностей. Це почуття разом з уявленнями про дитину, які були до того, можуть призвести до неможливості прийняти дитину, як цінну, як особистість.
Неприйняття. Неприйняття може бути по відношенню до дитини, медиків, дружини. Однієї з найсильніших форм неприйняття, яка зустрічається рідко, є таємне бажання смерті дитини. Таке почуття відвідує батьків, які перебувають у глибокій депресії.
У такий період, коли стільки різних почуттів переповнюють серце батьків, складно виміряти, наскільки те чи інше почуття. Не всі батьки проходять саме через таку послідовність відчуттів. Але при всій складності ситуації дуже важливо для батьків розуміти ті почуття та емоції, які вони відчувають, розуміти, що вони не одні і можуть зробити конструктивні дії, оскільки існують місця, де можна знайти допомогу і підтримку.
Шукайте допомоги інших батьків
«Ти не можеш усвідомити цього зараз, але пізніше ти будеш сприймати свою дочку чи сина з інвалідністю як боже благословення».
Моя перша порада: знайдіть інших батьків дитини з інвалідністю і попросіть їх допомогти. Існує багато організацій і груп батьків дітей-інвалідів, які допомагають іншим батькам.
Говоріть з вашим чоловіком, сім’єю та іншими значимими для вас людьми.
Важливе розуміння того, що ви можете по-різному сприймати свою роль, як батьки, бачити різні шляхи вирішення проблем. Постарайтеся розповісти один одному, що ви відчуваєте, і зрозуміти іншого, якщо ваші думки не збігаються.
Якщо у вас є інші діти, говоріть з ними теж, не забувайте про них, задовольняючи їхні емоційні потреби. Якщо ви відчуваєте себе спустошеними і не можете нормально спілкуватися з іншими дітьми, знайдіть у вашій родині людину, яка на час візьме на себе ці обов’язки. Біль, розділена, не так важка, іноді може допомогти і професійний психолог. Якщо вам здається, що це принесе результати, використовуйте допомогу професіоналів.
Живіть сьогодні
Думки про майбутньому можуть паралізувати вас. Потрібно відкинути питання: що в майбутньому…? Це може видатися неймовірним, але гарні речі почнуть відбуватися щодня. Занепокоєння про майбутнє тільки виснажать ваші обмежені ресурси. Вам є про що подумати, проживайте кожен день, крок за кроком.

Вивчіть термінологію
Коли ви стикаєтеся з новою термінологією, не бійтеся дізнаватися зміст слів. Якщо під час розмови хтось використовує незрозуміле вам слово, припиніть розмову і з’ясуйте значення цього слова.
Шукайте інформацію
Деякі батьки знаходять тонни інформації, деякі не настільки наполегливі. Найважливіше – шукати точну правдиву інформацію. Не бійтеся задавати питання, відповіді на питання будуть першою сходинкою до розуміння дитини.
Правильне формулювання питань – це мистецтво, яке може зробити ваше життя легше в майбутньому. Добре перед зустріччю написати питання і записувати їх, коли вони виникають по ходу зустрічі. Просіть копії всіх документів і записок про вашу дитину у лікарів, педагогів та інших спеціалістів. Добре купити папку, куди складати всі документи, що стосуються дитини.
Не дозволяйте себе залякати
Багато батьків відчувають себе невпевнено в присутності медиків або педагогів з-за їх професійного досвіду, і іноді з-за їх манери поводитися. Не лякайтеся професіоналізму тих людей, які взаємодіють з вашою дитиною, ви маєте право дізнаватися про все, що відбувається. Не турбуйтеся, що ви набридли фахівця своїми питаннями: це ваша дитина, дана ситуація найбільше впливає на його і ваше життя, і тому для вас дуже важливо дізнатися як можна більше.
Не бійтеся показати свої почуття
Багато батьків, особливо батьки, стримує свої почуття. Їм здається, що показавши їх, вони будуть виглядати слабкими. Найсильніші батьки дітей з інвалідністю не бояться показати свої почуття, оскільки розуміють, що це не зробить їх слабкими.
Навчіться працювати зі своїми почуттями гіркоти і злості
Від гіркоти і злості не піти, коли ви розумієте, що повинні переглянути плани і мрії, які були пов’язані з дитиною. Дуже важливо розуміти, що ви злі, і працювати з цією злістю, може бути, і з сторонньою допомогою. Може, зараз ви не повірите, але життя буде поліпшуватися, і прийде той день, коли ви знову будете бачити все в позитивному світлі. Розуміння і робота над своїми негативними почуттями допоможуть вам бути сильніше і підготуватися до інших викликівжиття, а також ці почуття перестануть віднімати у вас енергію і сили.
Будьте реалістом
Бути реалістом значить розуміти, що в житті є речі, які ми можемо змінити. Бути реалістом означає також розуміти, що в житті є речі, які ми не можемо змінити. Наше завдання, розуміти, що ми можемо змінити, а що ні.
Пам’ятайте, що час грає на вас
Час справді лікує. Це не означає, що виховання дитини з інвалідністю дається дуже легко, але це буде справедливо, якщо ми скажемо, що з часом багато проблем вирішуються. Тому час на вашому боці.
Не забувайте про себе.
Під час стресу всі ведуть себе по-різному, але все одно деякі загальні поради можна дати: пам’ятайте про себе, досить відпочивайте, їжте так добре, як зможете, виходите з дому і спілкуйтеся з людьми, які можуть вам надати емоційну підтримку.
Уникайте жалю
Інвалідом дитини робить ваша жалість та інших. Жалість не те, що вам потрібно. Вам потрібно швидше співчуття.
Вирішіть як реагувати на оточуючих
В цей період вас може засмучувати або злити ставлення інших до вас або вашої дитини. Багато реакції людей на серйозні проблеми відбуваються через незнання, нерозуміння, страх перед чимось невідомим або просто незнанням, що сказати. Зрозумійте, що багато людей не знають, як поводитися при зустрічі з інвалідами. Вирішіть длясебе, як реагувати на пильні погляди, питання, не надавайте занадто багато енергії на переживання з приводу неприємних вам реакцій чужих людей.
Намагайтеся дотримуватися звичного розкладу дня
оли виникає проблема, яку ти не можеш вирішити, роби те, щоб ти робила, якщо б проблеми не було. Така поведінка може додати стабільність і сенс при складній і заплутаній ситуації.
Пам’ятайте, що це ВАША ДИТИНА
Це ваша дитина, і це найголовніше. Може бути, його розвиток буде відрізнятися від розвитку інших дітей, Але це не означає, що він менш цінний, менш повноцінний і менше потребує уваги та любові. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від нього. По-перше – це дитина, а, по-друге, він інвалід, пам’ятайте про це. Постарайтеся робити позитивні кроки назустріч дитині, вам обом це буде корисно, і ви навчитеся думати про майбутнє з надією.
Пам’ятайте, ви не одні
Почуття самотності й ізоляції відчувають всі батьки. Ця стаття містить інформацію, яка допоможе вам подолати це відчуття.

Психічне здоров’я дитини

Психічне здоров’я дитини: збереження та зміцнення

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров’я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з’являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих, також негативно впливають на психічне здоров’я дітей.

Психічне здоров’я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.

Психічне здоров’я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов’язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Психічно здорова дитина – характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров’я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а то й принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров’я дитини, і навпаки.

  Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров’я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».

  Дитині потрібно:

  • щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;
  • щоб вона була комусь потрібною і близькою;
  • щоб вона була успішною у своїх справах;
  • щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

Відомо, що незадоволен­ня значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руй­нівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров’я у ці­лому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у пері­од дошкільного дитинства, зна­чною мірою залежить, буде ди­тина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичай­ні труднощі життя, протистоя­ти перешкодам, спокусам тощо.

Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навча­ються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями. Їх невдачі з роками зростають. Варто пам’ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підстав ставлення до неї близьких дорослих,  і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.

Водночас дитина не просто очі­кує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за ньо­го. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «пога­ний» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі пово­дяться за звичним сценарієм, нічого но­вого не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, му­сять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапля­ється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів роди­ни, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.

Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно нада­вати відповідну психологічну допомогу.  Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування ба­гато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров’я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров’я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження. 

До психогігієнічних норм належать:

  • сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабіль­ність позитивного емоційного виховання і навчання;
  • забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;
  • забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнаваль­ним досвідом особистості;
  • орієнтація виховання і навчання на зону найближчого роз­витку дитини з урахуванням сенситивних періодів для роз­витку того чи іншого виду активності;
  • дотримання принципу включення вихователя у спільну з діть­ми діяльність;
  • вчасне створення сприятливих умов для психічного розвит­ку кожноїдитини;
  • дотримання принципів гуманізації освіти.

Збереження психічного здоров’я – безперервний профілак­тичний процес, який передбачає своєчасне попередження психо­емоційного перевантаження.