Процес адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу має кілька основних етапів (фаз)

“Буря” – саме на цьому етапі у відповідь на комплекс зовнішніх впливів організм дитини вiдповiдає бурхливою реакцією та сильною напругою. Підвищується збуджуваність, тривожність, можливе підсилення агресивності, або заглиблення у себе, спостерігається поганий сон, апетит, настрій. Тривалість цього етапу – від 2 – 3 днів до 1 – 2 місяців. 

“Буря затихає” – це період нестійкого стану, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнiшнi впливи. Дитина намагається брати участь у спiльнiй дiяльностi з однолітками, стає більш активною, зацікавленою, врівноваженою. Триває – від 1 тижня до 2-3 мicяцiв. 

“Штиль” – період відносного пристосування організму дитини до нових умов, дитина розпочинає засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, виявляти активність під час занять. При цьому активно зменшується захворюваність, стабiлiзуються сон, апетит, настрій. Сприятливий період для розвитку всіх психічних процесів, органів та їх систем. Тривалість цього періоду – від 2-3 тижнів до 6 мicяцiв.

Спостереження і аналіз поведінки дітей раннього віку в ясельній групі дитячого садку дозволили виявити етапи звикання дитини до ДНЗ, які проходять всі діти. 

На першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічного дискомфорту. Немає жодної дитини, яка не переживала б з приводу свого відриву від рідних. Малюки відмовляються від спілкування з іншими людьми, від іграшок, боляче реагують на розставання з батьками – плачуть при розставанніиі зустрічі з ними. У групі поводяться неспокійно, часто вередують, плачуть, буває так, що дитину і зовсім не можна заспокоїти, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі. У заняття і групові ігри, організовані вихователем, діти не включаються, не бачать яскравих іграшок, які знаходяться в групі, віддаючи перевагу, своїй улюбленій іграшці принесеної з дому. До однолітків і вихователя ставляться байдуже або стороняться їх. 

На другому етапі діти з безлічі незнайомих дорослих виділяють для себе вихователя. Вони починають  відгукуватися на його звернення по імені, реагувати на ласку і пропозиції  пограти, звертаються до нього за допомогою і підтримкою, якщо виникають труднощі при дотриманні режимних процедур і якщо щось не виходить. Малюки намагаються знайти у вихователя втіху коли сумують за домівкою  і по розлуці з мамою: вони прагнуть до постійного фізичного контакту, хочуть отримати увагу і ласку, позитивну оцінку своєї діяльності, і упевненість в тому, що за ним прийдуть батьки, дитина може постійно слідувати за вихователем. Вихователь у свою чергу підбадьорює дитину, допомагає їй зрозуміти, те, що мама обов’язково прийде за нею, залучає малюка до своїх справ – просить  допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її з іншими дітьми, як правило, діти охоче виконують такі прохання. 

На третьому етапі діти починають  активно користуватися іграшками які є в групі, досліджувати незнайомі предмети і навколишнє оточення. Діти активно привертають увагу вихователя і прагнуть залучити його в свою діяльність, при виникненні труднощів в грі звертаються за допомогою, відповідають на пропозиції  пограти разом. На даному етапі діти почали включатися в загальногрупові рухливі  ігри і заняття. 

На останньому етапі у малюків спостерігається інтерес до інших дітей, потреба в спілкуванні з ними. Діти прагнуть привернути до себе увагу товариша, посміхаються при зустрічі з ровесником, заглядають в очі, пропонують іграшки прагнучи утримати його увагу. Дитина  починає  цікавитися  спільними іграми з однолітками, вони емоційно висловлюються, кривляються, наслідують в процесі гри і отримують задоволення від таких забав. З’являються вибіркові  симпатії до деяких дітей. Малюки починають помічати засмучення, незадоволеність, радість інших дітей, емоційно співпереживають якщо комусь боляче Дані етапи звикання  проходять всі малюк|, які прийшли в дитячий садок, але їх тривалість у всіх різна. Дитина  швидко і безболісно може пройти всі етапи, а може надовго зупинитися  на певному з етапів.

 Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до дошкільного закладу.

 Легкий ступінь адаптації – поведінка дитини нормалізується протягом 10-15 днів (фізіологічна, природна адаптація), дитина вливається в новий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли мама веде малюка в дитячий садок. Такі діти, як правило, хворіють нечасто, хоча в період адаптації “зриви” все ж таки можливі. 

 Середній ступінь адаптації – поведінка дитини нормалізується протягом 15-30 днів дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень, малюк більш-менш терпимо переносить походи в дитячий садок, може періодично “поплакати”, але ненадовго. Найчастіше в цей час захворювань не уникнути.

Важкий ступінь адаптації – патологічна адаптація, триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, навіть до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви і капризи. Крім того, малюк дуже часто хворіє – (в даному випадку хвороба нерідко пов’язана з небажанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не грають.

Причинами важ­кої адаптації до умов дошкільного закладу можуть бути:

1. Несформованiсть позитивної установки на відвідування дошкільного закладу. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для­ дитини період адаптації, важливо сфо­рмувати в неї позитивне очікування майбутнix змін. Досить часто батьки із спiвчyттям ставляться до відвідувань малюком дитсадка. Внаслідок такого ставлення, малюк теж почи­нає страждати, вepeдyє, відмовляється відвідувати дитячий заклад. Iнодi батьки залякують дитину вiдвiдyвaн­ням дитсадка. У деяких випадках малюк не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку, про те, що там на неї чекає. 

2. Несформованiсть навичок самообслуговування. Інколи бать­ки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути дити­ну, стримуючи своїми діями форму­вання необхідних практичних вмінь i навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почуваються безпорадними та самотніми – вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом. 

3. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до вiд­вiдування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. З метою безпеки малюка у деяких випадках батьки свідомо обмежу­ють спілкування своєї дитини з ро­весниками. Наслідком цього є недовіра до інших, конфліктність, невміння попроси­ти, невміння зачекати.

4. Відчуття дискомфорту при невiдповiдності домашнього режиму режимові дитячого садка у випадках, коли домашній i садочковий режими карди­нально вiдрiзняються в часі та послідовності режимних моментів.

5. Період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихова­теля, тому батьки повинні позитив­но налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.

Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається психологічно найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів дошкільного закладу. Урахування специфіки адаптаційного періоду допомо­же не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумо­ви для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже, характер пережитих емоційних станів в ранньому віці залишає свій слід на успіхах і невдачах найближчого періоду шкільного життя і дорослого життя в майбутньому, оскільки емоційна пам’ять фіксує позитивний чи негативний досвід у тих уявленнях, образах та цінностях, що визначають відносини дитини зі світом. 

Отже, необхідними умовами забезпечення успішної адаптації малюка до умов ДНЗ є:

Співробітництво й координація зусиль психолога, вихователів і інших працівників закладу.

Забезпечення можливості участі батьків у житті дитини в умовах нового середовища.

Встановлення довірливого особистісного контакту із кожною дитиною, проявляючи індивідуальну турботу й надаючи допомогу.

Проведення ритуалів щоденної зустрічі й прощання з кожною дитиною.

У процесі спілкування сприяти об’єднанню дітей, закладаючи традиції групових взаємин.

Систематична підтримка інтересу дитини в діяльності, упевненість у собі, самостійність, ініціативність.

Розробка індивідуального режиму адаптації дитини до умов дитсадка (індивідуальні спостереження за ступенем адаптації).

Погодження дій батьків і педагогів, зближення підходів до дітей у родині й у дошкільному закладі.

Створення для дитини психологічного комфорту: радість, турбота, увага, доброзичливість, чуйність.

Врахування індивідуальних особливостей дитини.

Формування в дитини адекватних форм спілкування з дорослими й однолітками.