«Використання здоров’язбережувальних

технологій в умовах закладу дошкільної освіти»

Дитина – це невід’ємна частина природи, яка живе і розвивається за її законами. А зміни природнього середовища безпосередньо впливають на стан її здоров’я. Численні  матеріали демографічних досліджень, офіційна статистика свідчать про суттєве погіршення здоров’я дітей. Унаслідок соціально-демографічних передумов, економічних і матеріальних обмежень, екологічної кризи, більшість сімей України має дітей, життя яких обумовлене хворобами або несприятливими соціально-побутовими умовами.   

 На тлі екологічної та соціальної напруженості у країні, небувалого зростання хвороб цивілізації, щоб бути здоровим, потрібно оволодіти мистецтвом його збереження і зміцнення. Цьому мистецтву і має приділятися якомога більше уваги в закладі дошкільної освіти. У цей період у дитини закладаються основні навички з формування здоров’я, це найсприятливіший час для вироблення правильних звичок, які в поєднанні з навчанням дітей методів удосконалення та збереження здоров’я приведуть до позитивних результатів. Крім того, саме в цьому віці відзначається більш тісний зв’язок дитини із сім’єю і вихователем, ніж у шкільний період, що допомагає найбільш ефективно впливати не лише на дитину, а й на членів її сім’ї. Тому проблема формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я здобувачів освіти була, є і завжди буде актуальною.

Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, Закону України «Про дошкільну освіту» та Базового компонента дошкільної освіти педагоги і батьки повинні виховувати в дитини ціннісне ставлення до життя та власного здоров’я, здоров’я інших людей як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Ці завдання реалізуються через створення екологічного життєвого простору здоров’язбережувального та здоров’яформувального середовища в закладі дошкільної освіти під час упровадження у практику роботи з дітьми здоров’язберігаючих технологій, тим самим обґрунтовуючи можливість збереження здоров’я дітей.

         Звичайно, основне завдання закладу дошкільної освіти – підготувати дитину до самостійного життя, сформувати необхідні вміння та навички, певні звички. Але чи може кожен професійно підготовлений педагог, дорослий або відповідальна людина без пристрасті ставитися до неблагополучного стану здоров’я своїх вихованців, його погіршення? Однією з відповідей на це багато в чому риторичне запитання стало впровадження педагогами  освітнього закладу здоров’язбережувальних освітніх технологій.

         Ефективність позитивного впливу на здоров’я дітей різних      оздоровлювальних заходів, що формують здоров’язбережувальну технологію, визначається не стільки якістю кожного з цих прийомів і методів, скільки їх грамотним використанням у загальній системі, що спрямована на благо здоров’я дітей і педагогів відповідно до єдності цілей і завдань.

         Заняття з фізичної культури, ранкова, гігієнічна і корегувальна  гімнастики, фізкультурні паузи, рухливі ігри, спортивні вправи, піші переходи – усе це становить структуру фізичного виховання.

         Хаотичний набір методів, що певною мірою стосуються поставленої мети, не містить жодної технології, зокрема здоров’язбережувальної. Дуже важливо надавати процесу фізичного виховання оздоровлювальної спрямованості. Наповнення занять із фізичної культури, ранкової гімнастики та інших форм роботи різноманітними рухами в комплексі з традиційними і нетрадиційними оздоровлювальними технологіями збагатять дітей знаннями про власне здоров’я, сформують у них уміння та навички оздоровлення та відновлення організму. У здобувачів освіти з’явиться потреба та бажання бути здоровими, не хворіти, вести здоровий спосіб життя, сформується емоційно-ціннісне ставлення до себе, свого організму.

         Серед інноваційних оздоровчих технологій у ЗДО для дітей дошкільного віку слід виокремити:

фітбол-гімнастику;

пальчикову гімнастику (вправи, ігри, картинки);

дихальну та звукову гімнастики;

імунну гімнастику;

психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоміми);

елементи хатха-йоги, масажу і самомасажу (су-джок).

         Для зміцнення фізичного здоров’я дітей і формування в них упевненої красивої постави, створення позитивних емоцій та оптимістичного світовідчуття як нетрадиційні методи оздоровлення використовують також елементи хатха-йоги, релаксації, масажу і самомасажу. Ці методики мають низку переваг серед інших видів фізичної активності: вони не вимагають великих приміщень і дорогого обладнання, можуть проводитися з дітьми як молодшого, так і старшого дошкільного віку. Крім того, східна гімнастика є чудовим засобом естетичного і морального виховання: завдяки таким вправам не лише поліпшується здоров’я, а й формується красива фігура, правильна  постава й енергійна хода. Ці заняття вчать дітей долати труднощі, підвищувати життєвий тонус і працездатність, створюють гарний настрій.

         Впровадження здоров’язбережувальних технологій в умовах закладів дошкільної освіти – вимога сьогодення. Саме дошкільне фізичне виховання повинне формувати здоров’я дитини і фундамент фізичної культури майбутньої дорослої людини.

З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно співпрацює з сім’єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них  її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір’ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

Вихователь має представитись дитині. Форма звертання може  бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Катя, або просто на ім’я. Не варто наполягати, щоб діти звертались до вас на ім’я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для малюка щодо її вимови. Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються малята; дати їй роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.

Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати в цьому новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом’якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) способу життя.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому – лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, покласти у свою шафку, чи брати під час денного сну до ліжка.

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок з сім̛ ї, не реагують узагальнене «діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім’ям: «Марійко, ходімо мити ручки», а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти, Костю, – ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли , наприклад, він використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім̛ ї український аналог її імені: Ксєнія – Оксана; Лєна – Оленка; або ж удома дитина звикла до своєрідного скороченого імені: Олександр – Олесь, а не Сашко тощо. Усі незвичні дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїй шаф – це в нас Оленчина шафа, а це Дмитрикова, а це твоя. А ти, Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла». Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати, хто що вміє, в кого які проблеми (Софія засинає лише зі своїм песиком, а Михайлика не можна садити біля вікна, бо він побіжить дивитись на вулицю).

Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам’ятали, як кого звуть, по можливості зверталися на ім’я одне до одного та до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, й Оленка прийшла. Доброго ранку, Оленко! Давайте усі разом з нею привітаємось …». А, наприклад, в грі «Потяг» діти – вагончики, і в кожного є своє ім’я. «Перший вагончик – Оля, до нього причепився другий – Микола, третій – Олеся, а паровозом сьогодні буде Мишко!». Постійні повтори допомагають дітям швидко запам’ятати, як кого звуть, а ігри (під керівництвом вихователя) сприяють виникненню перших контактів, особистісних й ігрових.

Велику увагу слід приділяти керівництву дитячою грою, показувати прості дії з іграшками, доступні сюжети, програвати їх. Поступово малюки починають повторювати ці дії вихователя, доповнювати, вносити зміни – виникають перші ігри. А дитина, яка може зайняти себе грою, має гарний настрій, не плаче, легше входить у контакт з іншими дітьми, спочатку повторюючи за ними ті чи інші ігрові дії, потім спілкуючись уже поза грою.

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й помічнику вихователя слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо її годувати силоміць. Якщо не засипає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима. Дітей з неспокійними гігієнічними навичками необхідно частіше запрошувати в туалет. Вони повинні мати запас змінного одягу й білизни.

Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо спрямують життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною (якщо вона фізично й психічно здорова) не буде. Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім’ями, а також, що особливо важливо, – зберегти здоров’я дітей.