МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ, ЯКІ ОРГАНІЗОВУЮТЬ ЕКСКУРСІЇ У ПРИРОДУ

Навчальні екскурсії в природу дають змогу організувати спостереження та вивчення різноманітних предметів і явищ у природних умовах. Це важлива форма роботи з дошкільнятами і має використовуватись в практиці роботи ДНЗ. Екскурсії в природу роблять життя дітей цікавішим, допомагають ліпше зорієнтуватися в довкіллі: у лісі, біля річки, на луці, в парку чи сквері, на ставку тощо.

Спостереження, які організовують під час екскурсій, забезпечують безпосередній контакт дітей з об’єктами природи, в результаті якого у них формуються реалістичні уявлення про  об’єкти  і явища природи та зв’язки між ними.

Важливим є і те, що у процесі ознайомлення з природою на екскурсіях у дітей інтенсивно розвивається мовлення, сенсорна культура, пізнавальні процеси, моральні якості, екологічна культура. Екскурсії у природу – чудова можливість для естетичного виховання дошкільника. Сприймання мальовничих пейзажів, розглядання квітів, яскравих комах – усе це допомагає дітям навчитись відчувати прекрасне, викликає у них бажання милуватися природою, оберігати її, самим творити красу і добро.

Неможливо переоцінити значення екскурсій для фізичного розвитку малят. Діти, перебуваючи на свіжому повітрі, багато рухаються, що стимулює обмін речовин і дає змогу загартувати організм. Але необхідно дбати про те, щоб екскурсії проводились лише в екологічно чистих зонах.

 Планування екскурсій

Екскурсія – це особливий вид заняття, на якому діти ознайомлюються з явищами природи у їх взаємозв’язках, з рослинами і тваринами – у середовищі існування. Плануючи екскурсію, необхідно пам’ятати, що вона має забезпечувати первинне цілісне яскраве сприйняття дитиною предметів і явищ. Для розширення, поглиблення і узагальнення уявлень дітей про знайомі  об’єкти  і явища природи  проводять повторні екскурсії.Планують екскурсію в першу половину дня. У день екскурсії в групі проводять лише одне заняття, потім – екскурсія. Денну прогулянку цього дня не організовують. У своєму плані вихователь фіксує тему екскурсії, програмовий зміст, підготовку вихователя та дітей, матеріали, які необхідні для екскурсії, її хід. Кількість об’єктів для первинного ознайомлення на екскурсії має бути обмежена. Так, для середньої групи планують два-три незнайомих об’єкта, а для старшої – три-чотири. Для кращого запам’ятовування дітьми об’єкти слід обирати різних класів і видів, наприклад: дерево, трав’яниста рослина, комаха.

 Відмінність екскурсій від повсякденних і цільових прогулянок

Екскурсія – це заняття, яке проводиться за межами дитячого садка. Прогулянка – повсякденна форма роботи, що здійснюється на ділянці дошкільного закладу. Під час екскурсій діти засвоюють значно більший обсяг програмового матеріалу, тому що зміст її повністю присвячено ознайомленню дітей з природою. Знайомство ж дітей з природою на прогулянці є лише одним із її компонентів – поряд з проведенням рухливих, творчих ігор, праці, індивідуальної чи групової роботи.

Під час екскурсії діти отримують більш систематизовані знання про об’єкти природи у їх природній взаємодії. На прогулянках спостереження можуть бути різноманітними і неузгодженими між собою, вихователь іде за пізнавальним інтересом дитини, за ситуацією, почуттям, а не за визначеним заздалегідь програмовим завданням. Так, наприклад, на прогулянці може бути проведене колективне спостереження за сходами квітів, а індивідуальні – за хмарами, метеликом, птахом тощо.

Екскурсія більш подібна до цільової прогулянки, але це не тотожні поняття. Цільова прогулянка відрізняється обсягом програмового матеріалу, він значно менший. Екскурсії починають проводити  лише в середній групі, а цільові прогулянки доступні  вже з молодшого віку. Основною метою цільових прогулянок є збагачення естетичних і моральних вражень дітей або ж виконання нескладних практичних завдань. Тематика цільових прогулянок може бути такою: милування золотою осінню, квітучим яблуневим садом, збирання каштанів, жолудів, насіння, підгодовування птахів. Цільові прогулянки, як правило, поєднуються із пішохідними переходами і проводяться один раз на тиждень.

Види, зміст екскурсій у природу та їх структура

         За змістом екскурсії у природу поділяють на  два види:

• природничі екскурсії – до лісу, водойми, парку, скверу тощо;
• сільськогосподарські екскурсії – на город, у сад, на поле, ферму тощо.

Структура екскурсії у природу:

• встановлення зв’язку навчальної інформації з попереднім досвідом дітей;
• повідомлення мети екскурсії;
• колективне спостереження;
• збирання природного матеріалу;
• дидактична гра;
• підведення підсумків.

Структура сільськогосподарської екскурсії:

• встановлення зв’язку навчальної інформації з попереднім досвідом дітей;
• повідомлення мети екскурсії;
• колективне спостереження;
• розповідь дорослого про об’єкт спостереження, діяльність дорослого щодо нього;
• підбиття підсумків.

         Формування  у дітей ціннісних орієнтацій вимагає від дорослого виокремити деякі моменти, що мають бути під час проведення обох типів екскурсій. Діти мають чітко усвідомити, за що потрібно любити рослини, тварини, чому до них необхідно добре ставитися. Лише дорослий може стати посередником між дитиною і природою.

Літні рухливі ігри для дітей на вулиці

Кожному дорослому добре відомо, що фізичне навантаження просто необхідне дитині для його правильного розвитку і здоров’я. Саме тому організація колективних ігор на свіжому повітрі має особливе значення для педагогів, вихователів та батьків, які прагнуть забезпечити дітям повноцінний  відпочинок і задовольнити їх потребу в русі.

Такі ігри відрізняються від інших тим, що дії  учасників регламентовані правилами, які виключають застосування небезпечних прийомів і нетактовним дій по відношенню один до одного, і це сприяє вихованню взаємної поваги.

«Повернись!»

Для гри знадобиться свисток. Дорослий просить дітей вишикуватися в шеренгу, після чого пояснює правила гри: за сигналом ведучого учасники розбігаються в різні сторони, бігають по галявині, танцюють, стрибають, довільно рухаються. Як тільки вони почують сигнал, гравці повинні повернутися на колишнє місце і знову стати в шеренгу. Гру повторюють 3 рази.

«Тиха гра»

Для гри знадобиться пов’язка на очі. Один з гравців – ведучий – стає біля дерева чи стіни. Йому зав’язують очі. Інші гравці розходяться в різні боки приблизно на відстань 25-30 м. Ведучий (дорослий) знаходиться близько ведучого. За його сигналом діти починають повільно наближатися до ведучого, намагаючись йти як можна тихіше. Завдання гравців – підібратися до ведучому ближче і торкнутися рукою його або предмета, біля якого він стоїть. Кому це вдасться, той вважається переможцем і стає ведучим. Ведучий подає сигнал до зміни ведучого і продовження гри. Почувши шерех, ведучий кричить: «Чую тебе!» і показує рукою напрямок, звідки доноситься звук. Якщо напрям в загальному вказано правильно, ведучий робить знак учаснику вийти з гри, стати поруч з ним і вести себе дуже тихо до її закінчення. Допоки гравець, який  вибув, не підійде до ведучого, інші учасники не рухаються з місця, порушники правил також вибувають з гри. Гра закінчується, якщо хтось добрався до ведучого або якщо ведучий почув всіх гравців, або після закінчення певного часу, наприклад, 15 хвилин. У цьому випадку переможцем вважається той, хто водить (якщо ніхто з гравців не дібрався до нього непоміченим, а він почув хоча б одного гравця), або учасник, який ближче всіх підібрався до ведучого.

«Сховалися кубики»

Для гри знадобиться набір дитячих кубиків (з намальованими на них картинками або написаними буквами, цифрами). Заздалегідь визначивши ігрове поле (зазвичай це дитячий майданчик), дорослий ховає кубики в різних місцях, але так, щоб малюкам не склало особливих труднощів їх знайти. Потім ведучий просить дітей розділитися на дві команди, які займають свої місця по різні сторони від ведучого.

Завдання кожної команди: рухаючись вперед, уважно оглянути все навколо і знайти якомога більше кубиків. Виграє команда, що знайшла більше число кубиків. По закінченні гри дорослий разом з дітьми розглядає кубики і просить назвати, що на них зображено або які букви або цифри написані, після чого нагороджує всіх брали участь у грі учасників маленькими призами – цукерками, мініатюрними фігурками, вирізаними більш старшими дітьми з кольорового картону.

«Не ходіть, зайці, в город!»

Для гри знадобиться дерев’яна паличка або крейда. У грі бере участь не менше 5 осіб. Ведучий (дорослий) креслить на заздалегідь вибраному майданчику коло діаметром 2,5-3 м. Це город. З числа учасників за допомогою лічилки вибирається ведучий. Він буде сторожем.

Сторож встає в коло, інші гравці – це зайці, які прагнуть потрапити в город. За сигналом ведучого зайці починають «наступ», всіляко відволікаючи увагу сторожа на себе, щоб ті учасники, які знаходяться за спиною ведучого, могли пройти на «заборонену територію». Той, кого він торкнеться за межами кола, перебігає, не входячи в коло, на протилежну сторону.

«Чарівні кулі»

Для гри знадобляться повітряні кулі (за кількістю учасників однієї з команд). Гру краще проводити на відкритому просторі. Ведучий (дорослий) просить дітей розділитися на дві команди. Гравці другої команди шикуються в лінію, відійшовши від ведучого і гравців першої команди на відстань 25-30 кроків. Вони беруться за руки і розводять їх в сторони, після чого роз’єднуються. В результаті між гравцями в ланцюжку утворюється відстань.

Кожен учасник першої команди бере в руки по одній повітряній кулі. Завдання гравців – проникнути крізь ланцюжок, утворену учасниками другої команди, не давши себе піймати.

Як тільки всі учасники займуть свої місця, ведучий дає сигнал до початку гри. Учасники з кулями підбігають до ланцюжка, після чого намагаються проскочити у вільний простір. Гравці другої команди прагнуть затримати учасників з кулями. Той, кого піймали, віддає свій м’яч ведучому і продовжує разом з ним спостерігати за грою. Якщо гравці першої команди зможуть пронести крізь ланцюг не менше половини куль, вони виграють, а якщо не зуміють – перемагають учасники першої команди.

Після закінчення гри керівник просить дітей стати в коло. Учасники з кульками в руках кидають їх тим, хто стоїть навпроти, зі словами: «Спасибі за гру!». Зловили, у свою чергу, кидають кулі тим, хто стоїть навпроти, з цими ж словами, після чого ведучий зі зв’язкою куль в руках звертається до всіх учасників: «Спасибі вам, діти, за гру!». Якщо є можливість, обмін повітряними кулями можна замінити запускання їх у небо.

«Рибалки і рибки»

Для гри знадобиться дерев’яна паличка або крейда. Дорослий малює на майданчику коло діаметром 4 – 4,5 м. З числа гравців вибирають двох дітей, які будуть рибалками. Вони беруться за руки, утворюючи рибальську сітку, інші учасники – рибки. Вони плавають в озері – бігають всередині кола. Вибігати за межі кола рибки не можуть.

По команді ведучого рибалки забігають в озеро, намагаючись зловити рибок, бігають парою, не розчіплюючи рук. Спіймані рибки стають між рибалками. Таким чином, з кожним спійманим учасником коло розширюється, а рибок стає все менше і менше. Коли коло стане досить велике, у рибалок з’являється можливість оточувати рибок.

Рибки можуть вириватися з «сітки», якщо один з рибалок  під час руху відпустив руку сусіднього з ним гравця. Рибалка повинен якомога швидше взяти за руку гравця, який ще не відчепився від кола. Гра продовжується до тих пір, поки не зловлять рибалки всіх рибок. Переможцем вважається гравець, спійманий останнім.

По закінченні гри крайні учасники беруться за руки, і діти починають водити  хоровод, співають будь-яку веселу пісню.

«Горіхи, шишки і гриби»

Гра проводиться з дітьми дошкільного або молодшого шкільного віку. З числа гравців вибирають ведучого, який стає поруч з ведучим. Інші учасники по команді дорослого шикуються в лінію і розраховуються за три. Перші номери – це горіхи, другі – шишки, а треті – гриби. Потім дорослий каже: «Підніміть руки, горіхи». Перші номери піднімають руки. Ведучий продовжує: «Підніміть руки, гриби». Треті номери піднімають руки. «Підніміть руки, шишки». Другі номери піднімають руки.

Після цього ведучий просить дітей утворити трійки (горіх, шишка, гриб). Кожна трійка береться за руки, утворивши коло. Дорослий з ведучим стоять посередині майданчика. Після того, як ведучий вигукне: «Гулі!», всі учасники, названі шишками, міняються місцями. Ведучий у цей час прагне зайняти будь-яке вільне місце.

Якщо йому це вдасться, то він стає шишкою, а той, хто залишився без місця, – ведучим. По команді «Гриби!» або «Горіхи!» міняються місцями інші гравці. У розпал гри дорослий вигукує: «Гриби! Горіхи! Шишки!». Учасники повинні встигнути помінятися місцями.

Гру можна ускладнити, ввівши змагальний елемент: ведучий зазначає, наскільки швидко помінялися місцями учасники, хто виявився найшвидшим – горіхи, шишки або гриби.

«Квочка і шуліка»

У грі бере участь 10-12 чоловік. Один з учасників, ведучий, зображує шуліки, інший – квочку. Всі інші гравці – курчата. Керівник просить дітей, що зображують курчат, стати один за одним за квочкою і триматися один за одним. Шуліка  стає в 3-4 кроки  від колони.

Гра починається по команді дорослого: ведучий намагається схопити того курчати, який стоїть в колоні останнім. Для цього він повинен причепитися до колони  позаду. Проте, зробити це виявляється не так просто, оскільки квочка постійно повертається до коршуна, затуляючи дітей собою, таким чином перегороджує йому шлях. Вона витягує руки в сторони – і вся колона відхиляється в протилежний  від шуліки бік.

Гра продовжується протягом декількох хвилин. Якщо за цей проміжок часу коршуну схопити курчати не вдасться, вибирають нового ведучого, після  чого  гра  повторюється.

«Коники»

Для гри знадобиться крейда. Дорослий малює на майданчику коло такої величини, щоб всі учасники могли вільно розміститися по колу. Один з гравців призначається ведучим, він встає в центр кола. Інші гравці – коники – встають біля самої риски за колом. По команді ведучого коники починають встрибувати в середину кола, а потім – вистрибувати з нього. Ведучий намагається піймати кого-небудь з учасників в той момент, коли останній знаходиться всередині кола. Спійманий гравець стає ведучим, а ведучий – коником, після чого гра повторюється.

«Ну, постривай!

Для гри знадобиться крейда. На протилежних сторонах дитячого майданчика відзначаються два ліса. З числа гравців вибирається ведучий – Вовк. Їм може бути старший із всіх учасників. Інші гравці – зайці – діляться на дві групи, кожна з яких розташований у своєму лісі. Вовк виходить на середину майданчика, після чого ведучий дає сигнал до початку гри. Вовк ловить їх.

Той учасник, якого вдасться спаплюжити, вважається помічником Вовка. Він зупиняється на тому місці, де був спійманий, і з розставленими в сторони руками перегороджує шлях гравцям при наступних перебіжках. Коли помічників Вовка виявиться занадто багато, після цього дорослий говорить дітям, що вони опинилися в гостях у Вовка з нагоди його дня народження.

Ведучий пропонує всім учасникам встати в коло, а Вовкові – в центр цього кола. Діти беруться за руки, водять хоровод навколо Вовка і співають веселу пісню, а Вовк – танцює.

«Дзеркало»

Для гри знадобиться свисток. Грати в неї краще всього на дитячому майданчику або в парку. З числа учасників обирається ведучий. Інші гравці діляться на пари, взявшись за руки, після чого утворюють одне загальне коло.

Ведучий знаходиться в середині кола. Дорослий пояснює дітям правила гри: він буде називати дії, а учасники – виконувати їх, але так, ніби вони виглядають в дзеркало і бачать в ньому своє відображення. Потім ведучий вимовляє: «Ми дивимося один на одного!». Учасники в кожній парі повертаються один до одного обличчям. Потім ведучий говорить: «Ми піднімаємо руку!».

Діти піднімають вільну руку вгору. «Ми посміхаємося», – продовжує ведучий. Гравці посміхаються один одному. Після цього дорослий несподівано дає команду «Міняйтеся місцями!», і всі учасники починають бігати навколо ведучого, а за сигналом керівника вони утворюють нові пари. Завдання ведучого – встати з одним з гравців в пару. Залишившись без пари учасник стає ведучим.

«Раз, два, три – замри!»

Для гри знадобиться надувний м’яч. Гравці утворюють коло, вставши на відстані витягнутих рук. Один з учасників кидає м’яч іншому. Останній, у свою чергу, таким же чином передає м’яч далі. Гравці передають м’яч до тих пір, поки хто – небудь з них не відіб’є його. Цей учасник стає ведучим. Всі гравці розбігаються по майданчику. Ведучий як можна швидше піднімає м’яч і кричить: «Раз, два, три – замри!». Всі учасники відразу зупиняються на тому місці, де вони опинилися, коли почули команду ведучого. Він кидає м’яч в одного з гравців. Учасники не сходять з місця, але можуть ухилятися – присідати, нахилятися і т. д. Якщо потрапити в кого-небудь ведучому вдасться, всі повертаються на свої місця, після чого гра продовжується. У тому випадку, якщо він промахнеться, він біжить за м’ячем, а всі у цей час розбігаються. Взявши в руки, ведучий знову дає команду «Раз, два, три – замри!».

Сучасні підходи до логіко – математичного розвитку дошкільнят

В дошкільному віці закладається основа уявлень про світ, про об’єкти та явища дійсності, а також певний стиль мислення. Тут важливо не згаяти час, відпущений дитині природою на інтенсивний розвиток.

З’ясовано: можливості розумової діяльності дитини досить високі, щоб вона належним чином засвоювала як зовнішні ознаки, так і внутрішні істотні зв’язки. У цьому віковому періоді формується здатність до початкових форм абстрагування, узагальнення, до умовисновків.

Основні педагогічні умови особистісного підходу в формуванні логіко – математичного розвитку:

• Професійні підготовлені кадри.
• Змістовна, різнобічна, інтелектуальна діяльність у всіх видах діяльності.
• Підвищення рівня чуттєвого пізнання дитиною довкілля.
• Забезпечення різноманітного, мобільного, динамічного, варіативного середовища
• Ознайомлення дітей з графічними позначеннями числівників (цифрами).
• Узагальнення форм обстеження предметів за допомогою сенсорних елементів.
• Досягнення того, що дитина без труднощів навчилася позначати цифрами різні невеликі кількості предметів
• Перехід до простих арифметичних операцій над абстрактними множинами.

Завдання при плануванні освітньої  діяльності  з дітьми  щодо формування логіко – математичних уявлень та здібностей:

• Вивчення індивідуальних особливостей та рівня сформованості математичних уявлень у дітей;
• Розроблення та встановлення матеріалізованих засобів наочності, що дають змогу індивідуалізувати завдання і забезпечення продуктивності роботи всіх дітей;
• Заохочувати дітей до оволодіння математичними знаннями;
• Розвивати здібності дітей до співробітництва, уміння бути в злагоді з вихователями та іншими людьми;
• Стимулювати у дітей логіко – математичний розвиток;
• Розвивати мовлення дітей і навички спілкування;
• Заохочувати розвиток розумової операції;
• Дозволяти дітям залишатися дітьми, щоб вони могли почувати себе комфортно і поводити себе природньо у процесі навчання.

Особливості розвитку логіко – математичних умінь і здібностей у дітей дошкільного віку:

• Диференціація якісних та кількісних характерних предметів.
• Уміння розрізняти невеликі множини предметів.
• Серіація предметів і розміщення в порядку зростання чи складання з якою – небудь ознакою.
• Уміння порівнювати множини предметів.
• Уміння встановлювати відмінності «більше», «менше», «порівну» без використання лічби.
• Уміння порівнювати предмети шляхом взаємно однозначного групування.
• Уміння виділяти та класифікувати властивості та ознаки предметів за різною основою.

Етапи формування та розвитку основних структур мислення дітей дошкільного віку:

• Чи наявне у дитини зацікавлення в отриманні нової інформації.
• Якою мірою в неї сформована довільна поведінка – увага, пам’ять.
• Чи здатна вона до пошуково – дослідницької діяльності.
• Чи проявляє допитливість чи наполегливо добивається відповіді на них.
• Чи здатна дитина чітко і диференційовано сприймати довкілля.
• Чи дитина активна, самостійна на заняттях, в іграх, під час спостережень.
• Чи виявляє бажання порівнювати предмети та явища.
• Чи розвинене в неї мовлення і чи достатній словниковий запас.
• Чи здійснює раціональні спроби, розв’язуючи розумові завдання.
• Чи проявляє кмітливість, творчість у виконанні завдань.
• Чи бажає долати труднощі, докладати вольові зусилля.

При оволодінні математичними операціями дітьми слід:

• Постійно приділяти увагу умінню співвідносити математичні знаки з практично виміряними предметами, кількостями та їх перетвореннями.
• Не слід поширювати перешкоди до виконання математичних завдань без опори на зовнішні практичні дії з перетворення предметів.
• Не слід покладатися на заучування дітьми результатів простих множинних дій, домагатися самостійного отримання таких результатів.
• Приділяти увагу умінню виконувати послідовність математичних дій: мовною інструкцією в процесі практичного маніпулювання з предметами.

ВИКОРИСТАННЯ  КВЕСТ – ТЕХНОЛОГІЇ

         В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДНЗ 

Квест – універсальна ігрова технологія, побудована на синтезі освітніх та розважальних завдань, які активізують  дітей до пізнання, самостійності дій, сприяють повному зануренню в подію, пригоду.

У сучасній педагогіці використовують такі види квестів:

• лінійний – завдання потрібно розв᾽язувати одне за одним; гравці рухаються за заздалегідь спланованим маршрутом;
• штурмовий – гравці отримують завдання, підказки до його виконання, але спосіб розв᾽язання та маршрут обирають самостійно;
• коловий – маршрут має колову структуру. У цьому виді квест- гри беруть участь, як правило, кілька команд, що стартують із різних позицій і рухаються до фінішу кожна за власним маршрутом.

З огляду на вікові особливості дітей у дошкільних навчальних закладах найдоцільніше проводити лінійні квести. Вони можуть містити різноманітні завдання:

• інтелектуальні (ребуси, головоломки, загадки, шифрування);
• рухові (біг, стрибки, метання, проходження лабіринту, підлізання під перешкоди);
• творчі (малювання карти, конструювання будиночків, оздоблення предметів домашнього вжитку, складання віршів, спів пісень, гра на музичних інструментах, виконання пісень, таночків тощо).
  Для того,  щоб організувати в дошкільному закладі цікаві та змістовні квести з вихованцями, слід дотримуватися певних принципів та умов:

– всі ігри  мають бути безпечними;

– завдання, що пропонуються дітям, повинні відповідати віку учасників,  їх індивідуальним особливостям та інтересам;

– зміст сценарію необхідно заповнити  різними видами діяльності, з метою розвитку пізнавальної активності дошкільників;

– завдання продумати таким чином, щоб вони були послідовними, логічно взаємопов’язаними;

–  гра повинна бути емоційно забарвлена за допомогою декорацій, музичного супроводу, костюмів, інвентарю, обладнання тощо;

– дошкільнята мають чітко уявляти мету гри, до якої вони прагнуть (наприклад, знайти скарб або врятувати доброго казкового героя);

–  слід продумувати тимчасові інтервали, під час яких, діти зможуть емоційно та фізично відпочити, налаштуватися до виконання подальших завдань, але при цьому не втратити до них інтерес (наприклад пальчикова і дихальна гімнастика, музична пауза або вправа на релаксацію);

–  роль педагога в грі — направляти дітей, «наштовхувати» на правильне рішення, але остаточні висновки, варіанти виконання завдань, діти повинні робити самостійно.

Квест – гра в дошкільному закладі  реалізується у  формі своєрідного злиття всіх освітніх напрямків, оскільки під час вирішення поставлених завдань відбувається практичне поєднання різноманітних видів діяльності: ігрової (дидактична, рухлива, спортивна); соціально-комунікативної (розвиток мови, здоров’язбереження, ОБЖ); художньо-образотворчої (малювання, аплікація, конструювання і т.д.); пізнавально-дослідницької (навколишній світ, об’єкти природи, космос, техніка і т.д.); театрально-музичної; сприйняття художньої літератури та знайомство з народною творчістю.

Таким чином дитячі квести допомагають реалізувати наступні завдання:

– освітні (учасники засвоюють нові знання і закріплюють наявні);

– розвиваючі (в процесі гри відбувається підвищення освітньої мотивації, розвиток творчих здібностей, індивідуальних позитивних психологічних якостей, формування дослідницьких умінь, комунікативних здібностей);

– виховні (формуються навички взаємодії з однолітками, вміння вирішувати конфлікти, стимулюються ініціативність і самостійність та ін.).

У квесті вихователь виступає в ролі мудрого і уважного наставника, саме він визначає цілі, продумує ігровий маршрут, готує завдання, оцінює результат командних зусиль і особистих досягнень кожної дитини.

Ідей для квестів може бути дуже багато, але найголовніше – все правильно та ефективно реалізувати.  Тому завдання повинні відповідати обраній темі і за своїм змістом відповідати рівню знань і умінь малюків. Для цього вихователю слід чітко визначити мету майбутньої гри і врахувати технічні можливості організації заходу. Завдання для дитячого квесту можуть бути найрізноманітнішими: загадки, ребуси, кросворди, закодовані слова,  пазли, творчі завдання, ігри з піском, лабіринти, спортивні естафети, музичні паузи.

Сценарій квесту для дошкільнят повинен бути детальним, продуманим. Вимоги до сценарію такі: перше завдання не повинно бути занадто складним, його мета – зацікавити, надихнути, залучити в гру. Всі наступні мають бути зрозумілі, пробуджувати допитливість і не викликати відчуття перевтоми дошкільнят. Крім того, необхідно враховувати тривалість квест – гри в різних вікових групах дошкільного закладу, яка  становить: 20-25 хвилин для молодших дошкільнят; 30-35 хвилин для вихованців середньої групи; 40-45 хвилин для старших дошкільнят.          Наступним етапом у підготовці до квесту є розробка роздаткового дидактичного матеріалу, створення  умов здійснення  ігрових випробувань; створення презентації для вступної частини (за бажанням з використанням ІКТ), підбір музичного оформлення; виготовлення реквізиту, карти, костюмів, атрибутів для проходження кожного етапу. Для складання маршруту можна використати різні варіанти: –         карта – схематичне зображення маршруту;-         маршрутний лист – де послідовно позначені станції, місця їх розміщення, зашифровані слова, загадки, ребуси, відповідь, на які і буде те місце, куди подорожують;-         чарівний клубок – на ньому послідовно прикріплені записки з назвою того місця, куди треба вирушити. Поступово розмотуючи клубок, діти переміщуються від станції до станції;-         «чарівний екран» – ноутбук, планшет, мультимедійна дошка, на яких послідовно розміщені фотографії, тих місць, куди повинні слідувати учасники.           Також учасники можуть дізнаватись про те, куди далі прямувати, тільки після того, як виконають завдання на станції (відповідь на завдання і є назвою наступної станції;  або  знаходять потрібну підказку у певному місці).            Проводити квест – ігри можна як в приміщенні дошкільного закладу, переміщаючись з групової кімнати в спортивну чи музичну зали, музей, бібліотеку, кімнату казок тощо, так і в природному довкіллі: під час прогулянки або екскурсії, походу.             Організаційна частина квесту  включає вступне слово ведучого, в якому вихователь налаштовує дітей на гру, намагається зацікавити, заінтригувати, звернути увагу на майбутню подорож. Наприклад, відповідно до ігрового сюжету, діти стають детективами і повинні провести міні-розслідування в пошуках зниклого професора  Колфа, знайти скарби піратів або врятувати принцесу. Діти мають чітко розуміти кінцеву мету гри, до реалізації якої вони прагнуть. Матеріали, які використовуються  для дидактичних ігор, костюми, атрибути, повинні відповідати сценарію і загальній тематиці. При цьому, з метою здійснення індивідуального  підходу, враховуються особистісні та поведінкові особливості дітей. Забороняється використовувати завдання, виконання яких, містить потенційну загрозу для здоров’я дітей.            Надалі  організовується розподіл дітей на команди; знайомство з правилами;  роздача карт  чи буклетів – путівників, в яких в ілюстрованій формі представлений порядок проходження ігрових зупинок. Випробування кожного етапу дає можливість команді перейти на наступний етап. Гравці отримують потрібну інформацію, підказку, спорядження і т.д. За вирішення задач, виконання рольових завдань з подолання перешкод, передбачена стимулююча система штрафів за помилки, а також бонусів (фішок) за вдалі варіанти та правильні відповіді.            Впоравшись з одним завданням, діти отримують підказку, за допомогою якої  вони переходять до наступного випробування. Такий спосіб організації ігрової пригоди додатково мотивує пізнавально – дослідницьку активність маленьких учасників. Старші дошкільнята із захопленням сприймають таку цікаву форму квесту, як геокешинг. Геокешинг – цікава розвивальна й водночас рухлива гра, зміст якої полягає в тому, що одні учасники створюють «тайники зі скарбами», а інші за допомогою карти знаходять заховані скарби. Ця гра включає елементи орієнтування на відкритій місцевості.  В кінці всіх випробувань учасників чекає заслужена винагорода, призи розраховуються на всю команду і розподіляються між гравцями справедливо.            Завершальним етапом квесту є підведення підсумків, обмін думками та враженнями. Під час аналітичної бесіди вихованці дають відповіді на запитання: що викликало найбільший інтерес? Що дізналися нового? Над чим потрібно ще попрацювати? Куди хотілося б здійснити подорож наступного разу?            Головна перевага квесту в тому, що така форма організації ненав’язливо, в ігровій формі, сприяє активізації пізнавальних і розумових процесів учасників. За допомогою такої гри можна досягти освітніх цілей: реалізувати проектну та ігрову діяльність, ознайомитись з новою інформацією, закріпити наявні знання, удосконалити на практиці вміння  дітей.

Крім того, змагальна діяльність навчає дітей взаємодії в колективі однолітків, підвищує атмосферу згуртованості і дружби, розвиває самостійність, активність та ініціативність. До участі в  квестах доцільно   залучати батьків, що сприяє тісній співпраці у питаннях освіти та виховання дошкільнят.

Отже, використання квестів у освітньому процесі дошкільного навчального закладу –  це один з цікавих інноваційних засобів, спрямованих саморозвиток та освіченість вихованців як творчих особистостей.

Особливості залучення дитини 
до домашніх справ у різні вікові періоди

   Домашня праця цікавить дитину з раннього віку. Пригадайте, з яким інтересом малюк перебуває на кухні: обстежує кухонне начиння, знімає кришки з каструль, намагається вмикати плиту, хоче допомогти мамі нарізати овочі, хліб, розмішати ложкою страву тощо. Такі дії малюка зазвичай лякають дорослих, і вони намагаються всіляко убезпечити його, забороняючи самостійно діяти. Із таким самим запалом дитина намагається допомагати під час прибирання, прання, але, зазвичай, батьки наполегливо відсторонюють її і від цих процесів.
За таких умов дитина зростає і поступово втрачає інтерес до трудових дій. Батьки ж дивуються – і одягатися сам не вміє, й іграшки поскладати не може. Тож хочемо порадити – усі справи робіть разом з дитиною. Спочатку давайте їй прості доручення, як-от потримати, подати те, що знаходиться близько й не зашкодить дитині, – серветку, рушничок, велику ложку. Не забувайте схвалювати старання дитини, зауважте, що саме завдяки їй вдалось впоратися значно швидше. Старшій дитині доручення варто ускладнювати: помити овочі чи фрукти, відміряти цукор для приготування компоту чи киселю, сервірувати стіл до обіду, порізати хліб, набрати води в чайник, помити чашки тощо.
Слід давати дитині зрозуміти, що вона вміє добре виконувати домашню роботу, а її допомога дуже цінна для всіх членів сім’ї.
Найпершими трудовими навичками дитини мають бути навички самообслуговування:

• культура догляду за собою – миття рук, умивання, зачісування, одягання, роздягання;
• культура догляду за речами – одягом, взуттям, іграшками;
• культура їжі – сервірування столу, користування столовими приборами, миття посуду.

   Поступово сфера застосування цих навичок розширюється, і дитина здатна охоче й старанно виконувати доручення дорослих, спрямовані на обслуговування потреб сім’ї: тримати в порядку свої іграшки, адже так приємно, коли речі на своїх місцях; допомогти мамі розсортувати речі за кольором і матеріалом для прання; разом наліпити й заморозити вареників, аби потім можна було швидко приготувати вечерю; разом з татом помити посуд, віддячивши мамі за смачний обід. У відповідь на таку допомогу мама усміхнеться, пригорне і скаже: «Ви ж мої любі помічники».
Батьки мають переглянути звичні норми, оптимізувати власну трудову діяльність, аби сформувати в дитини інтерес до праці, бажання нею займатися, отримувати задоволення від результату та усвідомлення користі своїх зусиль для себе самої та інших людей.
Необхідно озвучувати дитині послідовність трудових дій, запитувати її думку щодо тієї чи тієї трудової операції, пропонувати шукати варіанти оптимізації трудових зусиль, поступово вводити планування трудової діяльності. Домашня праця, незважаючи на її рутинність  та повторюваність, буде привабливішою для дитини, якщо батьки використовуватимуть цікаві ігрові прийоми, як-от:

• фольклорні й літературні твори – загадки, прислів’я, приказки, вірші;
• елементи змагання – хто зліпить найяскравіший вареник, найдрібніше поріже варені овочі на салат, акуратніше складе свій одяг тощо;
• пригадування доречних пізнавальних мультфільмів – «Казка про білу крижинку», «Колосок», «Як кошеня та песик підлогу мили» тощо.

   Підтримуючи в дітей інтерес до домашніх справ, батьки мають сприяти підвищенню якості результатів цієї праці. Якщо в середньому дошкільному віці батьки схвалювали сам факт, що дитина, наприклад, помила тарілку, то в старшому дошкільному віці слід звертати увагу на якість миття – наголосити, що після миття тарілку треба обов’язково ополоснути чистою водою, витерти рушником. Доглядаючи за кімнатними рослинами, з віком дитина має виконувати всі дії впевненіше та акуратніше – не розливати воду на підвіконні, протирати листя від пилу добре викрученою ганчіркою, за потреби вміти пересадити квітку або черенкувати її тощо.
Крім активної трудової діяльності разом з дитиною, батьки мають ознайомлювати її з особливостями своїх професій. За можливості, доцільно провести екскурсію до місця своєї роботи, розповісти, які інструменти вони використовують у роботі, яку користь приносять іншим людям результати їхньої праці.

Організація методичної роботи з педагогічними кадрами щодо осучаснення педагогічного процесу.

Професійне мовлення педагогів

Найактуальніше питання сьогодення – оволодіння громадянами України літературними нормами української мови. Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дошкільного закладу – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від оточуючого мовленнєвого середовища у дошкільному навчальному закладі, діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом мовлення дорослих. Педагог повинен самокритично відноситись до своєї мови і при наявності недоліків в ній старатись виправити їх.

Для вихователів володіння зразковою мовою – це показник їх професійної підготовленості. Тому турбота про удосконалення своєї мови – моральний і суспільний обов’язок кожного педагога. Кожен вихователь зобов’язаний розвивати в собі досконале володіння тими мовними навичками, які потім передаються дітям. Від культури мови вихователя залежить культура мови дітей.

Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;
• дотримання літературних норм вимови, правильно ставити наголос в словах;
• ціннісно-особистісні установки педагога;
• комунікативна компетентність;
• чіткий вибір інформації для створення вислову;
• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність – відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;
• точність – відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;
• логічність – вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;
• чистота – відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові.

Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;
• багатство – уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;
• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника тощо).

Мова вихователя повинна бути емоційно насиченою, в міру голосною і інтонаційно багатою. Така мова сприймається краще, якщо вона звучить в трохи уповільненому темпі. Такий темп підвищує чуттєвість мови і навпаки, швидкий темп робить мову змазаною і важкою до сприйняття.

До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

В дошкільному навчальному закладі з 23 квітня по 27 квітня 2018 року пройшов Тиждень безпеки дитини та День цивільного захисту з метою підвищення організованості та якості проведення об’єктових тренувань з питань цивільного захисту, залучення дітей до масово-роз’яснювальної роботи з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, набуття умінь і навичок свідомого, поважного ставлення до збереження здоров’я та життя людей в умовах загрози і виникнення надзвичайних ситуацій, підвищення рівня безпеки учасників освітнього процесу, привернення уваги суспільства до безпечної життєдіяльності, запобігання травматизму дітей  під час освітнього процесу та в побуті, формування потреби в здоровому і безпечному способі життя. План основних заходів до Тижня знань з основ безпеки життєдіяльності виконаний у повному обсязі та результативно. Діти усіх вікових груп отримали та закріпили знання, уміння і практичні навички з безпеки життєдіяльності та на випадок екстремальної ситуації. На нараді при директору (завідувачу) дошкільного навчального закладу були підведені підсумки проведення Тижня безпеки життєдіяльності та намічено подальшу роботу за його результатами

«Мистецтво взаємодії з батьками»

З метою  підвищення рівня професійної майстерності  педагогів  з питань взаємодії з родинами  вихованців,  20 квітня 2018 року у дошкільному навчальному закладі «Росинка» відбувся психологічний семінар на тему: «Мистецтво взаємодії з батьками». Під час семінару практичний психолог Воронько С.Г. провела різноманітні цікаві вправи  спрямовані  на активізацію мислення,  оновлення  підходів до розвитку   творчості та професійної  компетентності вихователів.

“Подорож у країну знань”

Наступність у роботі дошкільного навчального закладу і школи повинна передбачати зорієнтованість і вихователів дошкільних закладів, і вчителів початкової школи на сумісну діяльність з дітьми, яка враховує вікові особливості розвитку дитини, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність певного періоду дитинства, забезпечує безкризовий перехід дошкільника у позицію особистості другого дитинства і водночас віддзеркалює розвивальний характер освіти.

Співпраця дошкільного навчального закладу “Росинка”  і ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 орієнтовані на забезпечення природного переходу дошкільника з дошкільного закладу в школу, педагогічною підтримкою нової соціальної ситуації, що виникає під час вступу дитини до школи. Поєднання дошкільної і початкової освіти створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця.

З метою взаємодії ДНЗ “Росинка” та ЗОШ в №1 19 квітня 2018 року було проведено  екскурсію до школи дітей старших груп, які стануть в цьому році першокласниками. Діти мали можливість познайомитись з досвідченими вчителями, своїми майбутніми педагогами. Для наших вихованців вчителі  влаштували  справжню чарівну подорож у «країну знань».

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов’язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

«Формування навичок соціальної і економічної освіти

дошкільників засобами інтегрованої діяльності»

На виконання завдань річного плану 15.03.2018р. у ДНЗ проведена педагогічна рада на тему: «Формування навичок соціальної і економічної освіти дошкільників засобами інтегрованої діяльності».  Педагогами було проаналізовано  стан економічного виховання дітей молодшого та старшого дошкільного віку та визначені шляхи подальшої роботи з даного питання. Вихователі підготували цікаві та змістовні виступи, а також презентували сучасні дидактичні ігри,  посібники, що можуть ефективно та результативно використовуватись  для формування економічної культури дошкільників. Проведений вихователем-методистом тренінг став чудовою нагодою для самовдосконалення та якісного оновлення педагогічної діяльності  вихователів з соціально-економічної освіти дітей.