Запобігання появі заїкуватості в дітей пов´язане переважно із освітньою роботою серед батьків і працівників дошкільних закладів.
У профілактиці заїкуватості виділяють три основні напрями, зокрема, запобігання:
1) виникненню заїкуватості у дітей;
2) хроніфікації і рецидивам заїкуватості;
3) порушенням соціальної адаптації.
Виділяють кілька груп дітей із чинником ризику із заїкуватості.
Перша група – це діти з ознаками тривожності. Зазвичай вони дуже прив´язані до матері, реагують на зміни її настрою. Іноді у таких дітей у відповідь на різку зміну навколишнього середовища (перебування в яслах, дитячому садку, тривала відсутність матері тощо) виникають реакції у вигляді порушення сну”; апетиту, дратівливості, плаксивості.
Друга група – це діти з раннім мовленнєвим розвитком, у яких перші слова з’являються до 1-го року, ау 1,6-1,8 року формується фразове мовлення. У 2—2,5 року діти починають говорити розгорнутими фразами, їхня мовленнєва активність має високий рівень. У мовленні дітей цієї групи з´являються множинні ітерації. Мовлення виникає у період інспіраторної фази дихання.
Третя група – це діти з незначною затримкою мовленнєвого розвитку. Слова у таких дітей з´являються після 1-го року, найчастіше до 1,3—1,5 року. Фразове мовлення формується після З років, фаза її інтенсивного розвитку припадає на вік 3,6 року. Мовлення таких дітей здебільшого невиразне з істотним порушенням його звукової сторони.
Четверта група – це діти з генетичними чинниками ризику, тобто з ознаками ліворукості, наявністю у родині осіб із заїкуватістю (виявляється генетична зумовленість мовленнєвої патології).
Діти, що виховуються у родинах із двомовністю, також перебувають у ситуації ризику заїкуватості. Виникнення заїкуватості у дітей цієї категорії спричинює зниження адаптивних можливостей їхньої центральної нервової системи.
У просвітницькій діяльності логопеда велику увагу слід приділяти роботі з батьками. У родині з чинниками ризику заїкуватості мають бути створені умови для нормального соматичного і нервово-психічного розвитку дитини. Сюди належать: дотримання режимних моментів, що відповідають віку дитини; правильне харчування; запобігання соматичним і психічним перевантаженням; створення сприятливого емоційного клімату в родині; погоджені однакові виховні впливи.
У дітей дошкільного віку, особливо із тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Вони можуть з´являтися внаслідок залякування, читання книг або перегляду фільмів застрашливого змісту тощо. Часто діти бояться залишитися на – одинці у темряві і просять не гасити світло перед засинанням. Не слід наполягати на тому, щоб дитина обов´язково була в темряві перед засинанням, оскільки це може посилити страх і зафіксувати його. Можна залишити приглушене світло у кімнаті дитини, яка засинає, посидіти з нею. За розумного поводження батьків страх дитини поступово минає. Якщо страх спостерігається тривалий час, слід звернутися до психоневролога.
Варто звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1 дії 7 років мовлення батьків є зразком. Загальними правилами Мовленнєвого спілкування батьків є такі:
– мовлення має бути плавним, емоційно-виразним, темп помірний;
– бажано, щоб мовлення батьків було чітким;
– не можна розмовляти з дітьми інфантильним мовленням або спотворювати звуковимову;
– мовлення дорослих не має бути перевантажене складними для дітей словами;
– дорослі не повинні включати в мовлення під час спілкування з дитиною складні лексико-граматичні звороти, фрази за конструкцією мають бути досить простими;
– під час спілкування з дитиною варто задавати тільки конкретні запитання, не квапити з відповіддю;
– дитину не можна карати за погрішності у мовленні, перекривлювати або роздратовано виправляти.
Корисно читати дітям віршовані тексти, що відповідають їхньому віку. Діти легко запам´ятовують їх, а римоване мовлення сприяє виробленню правильних автоматизмів.
Випадки раннього мовленнєвого розвитку не слід оцінювати як позитивне явище. Таку дитину небезпечно перевантажувати мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовні обороти в повсякденне мовлення, заохочувати мовленнєву активність. Навпаки, потрібно максимально знизити рівень інтенсивності інформації. Таким дітям протипоказані видовищні Масові заходи, що можуть призвести до психічного перевантаження. Мовлення дорослих має бути спокійним і неквапливим, з чіткою вимовою слів і речень. Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічною вимовою окремих слів і коротких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення у них мовленнєвого дихання.
Отже, для дітей з раннім мовленнєвим розвитком профілактичні заходи насамперед пов´язані з охоронним мовленнєвим режимом, ритмізацією мовлення і формуванням мовленнєвого дихання.
У разі, коли ітерації і мовлення на вдиху спостерігаються більше ніж півроку без тенденції до зниження (потім до зникнення цих феноменів), потрібно починати корекційну педагогічну роботу з метою запобігання заїкуватості.
У дітей із деякою затримкою мовленнєвого розвитку іноді під час ретельного обстеження їх психоневрологом виявляють ті чи ті симптоми церебрастенічного синдрому (підвищення внутрішньочерепного тиску, рухове розгальмування, зниження уваги тощо). Так діти мають потребу у стимуляції мовленнєвого розвитку, однак цю стимуляцію слід здійснювати обережно і помірно. Передусім потрібно формувати звуковимову і мовленнєве дихання (базові рівні мовнорухового акту)
У період інтенсивного накопичення словника і розвитку фразового мовлення у цих дітей особливу увагу слід приділяти появі ітерацій. Якщо впродовж 3-4 міс. кількість ітерацій не знижується, доцільно переходити до корекційних впливів, спрямованих на вироблення плавності мовлення.
У дітей із сімейною ліворукістю корисно вчасно виявляти симптоми порушення формування нормальних міжпівкульних відношень. У дошкільному віці у частини дітей не відразу встановлюють домінантність однієї з рук. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У цьому разі треба організовувати діяльність дитини так, щоб максимально активізувати праву руку. Потрібно послідовно, проте не силоміць, вкладати ложку перед їжею (олівець перед малюванням та ін.) у праву руку. Підчас прогулянок намагатися тримати дитину за праву руку.
Відомо, що діти-лівші емоційно лабільні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей центральної нервової системи. Для них особливо важлива емоційна стабільність у сімейних стосунках і шкідлива різка зміна навколишнього оточення (наприклад, приміщення в дитячому садку без періоду адаптації).
Наявність заїкуватих у родині може мати патогенне значення для мовлення дитини. Насамперед слід значно обмежити мовленнєве спілкування заїкуватого з маленькою дитиною, особливо в період формування фразового мовлення. їхнє спілкування може відбуватися тільки за використання таких видів Мовлення, коли у дорослого заїкуватого не виявляється заїкуватості (наприклад, читання віршів, односкладове запитально-відповідне мовлення тощо).
Заїкуватим батькам рекомендують пройти курс лікувально-корекційного впливу для усунення заїкуватості.
Для дітей, мовлення яких формується в умовах родини з Двомовністю (тобто, де розмовляють двома або більше мовами), Мають бути створені особливі умови. Нервова система дітей у Період розвитку мовлення значно напружена. Воно зростає у разі, коли формуються одночасно дві мовні системи. Іноді за цієї ситуації з´являються певні симптоми мовленнєвої патології або виникають відхилення від норми. В одних випадках – це затримка розвитку кожної з мовних систем, які дитина опановує одночасно, невідповідний вікові малий словниковий запас, затримка формування граматичних структур, використання різних мов у побудові однієї фрази тощо; в інших – може розвинутися й заїкуватість.
Для того щоб уникнути розвитку патології мовлення, потрібно створити умови для формування лексико-граматичної основи спочатку однієї мовної системи. Це відбувається в нормі зазвичай до 4 років. Після цього оволодіння іншою мовною системою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку, і дитина вільно опановує іншу мову.
Профілактика хроніфікації заїкуватості. В разі гострого початку заїкуватості, що відбувається зазвичай після переляку, слід терміново створити умови для нормалізації емоційного стану дитини, особливо, якщо після переляку спостерігався мутизм. Такими умовами можуть бути зміна обстановки, за якої виникала психічна травма, на нейтральну; створення спеціального охоронного режиму з пролонгованим сном і зниженням рівня інформації, що надходить. Бажана консультація логопеда і психоневролога.
Із появою судомних заїкань батьки не повинні зовні виявляти свого занепокоєння, робити зауважень із приводу мовлення дитини. Неприпустимі передражнювання,глузування. В ініціальний період заїкуватості варто обмежити мовленнєве спілкування з дитиною і розмовляти з нею лише за потреби. Мовлення дорослих має були неголосним і спокійним.
Не можна забороняти дитині говорити, якщо у неї виникає така потреба. В цьому разі потрібно переводити форму мовної активності дитини з монологічної в діалогічну, для того щоб спростуй як форму спілкування з нею, так і лексико-граматичне оформлення висловлювань.
Логопед може рекомендувати батькам використовувати як ритмізоване мовлення, так і спів у спілкуванні з дитиною, розучувати з нею вірші, що мають короткий рядок, чіткий ритм і відповідний віку дитини зміст. Корисно дитині виконувати ритмічні рухи під музику (марширувати, плескати у долоні тощо). При цьому ритм виконання рухів має бути такий щоб дитина виконувала їх без напруження, із задоволенням.
Усі дисциплінарні вимоги потрібно висловлювати спокійним тоном, так, щоб вони не мали характеру безапеляційних наказів.
Логопед має пояснити батькам, що заїкуватість у дитини можна усунути, правильно виконуючи рекомендації^
Запобігання рецидивам заїкуватості. Незважаючи на ефективність корекційно-педагогічної роботи із заїкуватими дітьми в дошкільному та шкільному віці в них можуть бути рецидиви заїкуватості. Варто враховувати, що навіть з подоланням судомних заїкань, у таких дітей залишається низький рівень адаптивних можливостей центральної нервової системи. У зв´язку з цим посилення емоційного, психічного і фізичного навантажень може спричинити рецидив заїкуватості. Найчастіше перший рецидив настає зі вступом дитини до школи.
У зв´язку з тим, що в період шкільного навчання активно формується зв´язне контекстне мовлення, перехід заїкуватого учня на письмову форму відповідей негативно позначається на формуванні монологічного висловлювання загалом.
Крім того, відсутність мовленнєвої практики в умовах навчальної діяльності негативно позначається на всіх сторонах усного мовлення, а основне – на мовленнєвому спілкуванні.
Для того щоб запобігти рецидиву заїкуватості, батьки мають підготувати дитину до школи: ще до 1 вересня дитина повинна відвідати школу і клас, у якому навчатиметься; походити по класу і посидіти за партою, дізнатися, де туалет.
Потрібно заздалегідь познайомити дитину з учителем, який має знати про те, що вона в минулому заїкалася і тому потребує особливого ставлення до себе. Таку дитину не можна запитувати першою, наполягати на відповіді, якщо вона мовчить, жадати під неї розгорнутих усних відповідей. При цьому слід максимально заохочувати активність дитини. Рекомендовано спочатку спонукати її до відповідей перед класом тільки з читанням віршів.
* Якщо в учня будуть судомні заїкання, не слід квапити його І відповіддю. В разі виникнення рецидиву заїкуватості не слід відстороняти заїкуватого від усних відповідей перед класом.
Логопед має порадити батькам і вчителеві, як організувати взаємини з цією дитиною та її стосунки з однокласниками. Водночас дитина не повинна відчувати жалості з боку вчителя, а також мати будь-які привілеї порівняно з однокласниками. Заїкуватий має відчувати, що він такий самий, як усі.
Можна рекомендувати батькам, щоб дитина готувала домашні завдання вголос.
У разі ослаблення дитини після соматичних або інфекційних захворювань вдаються до загального і мовленнєвого режиму.
Бажано, щоб дитина, яка хворіла на заїкання, перебувала під наглядом логопеда і психоневролога упродовж 1—1,5 року.
Небезпечним для рецидиву заїкуватості є пре- і пубертатний вік. У цей період психосоматичного розвитку ускладнюються форми спілкування, підвищуються вимоги до власного мовлення, у підлітка зростає емоційне напруження, пов´язане з ендокринною перебудовою організму. Іноді у нього спостерігаються переживання, пов´язані з його соціальним статусом серед однолітків. У цей період можуть бути рецидиви заїкуватості. Заїкуваті мають переважно судомні заїкання під час відповіді на запитання вчителя у класі, тоді як на перерві вони можуть вільно розмовляти з однокласниками. Може створюватися враження, що заїкуватий не знає відповіді і починає заїкатися, щоб уникнути поганої оціниш. Одні вчителі часом не можуть приховати свого роздратування і ставлять погані оцінки, інші, навпаки, боячись спровокувати заїкуватість, перестають запитувати усно. Все це створює психологічне навантаження на підлітка, не дає йому змоги повноцінно вчитися і позначається на формуванні особистості. У цьому разі потрібно відразу звернутися за лікувально-педагогічною допомогою.
Для того щоб уникнути можливих рецидивів заїкуватості, потрібні тривале диспансерне спостереження логопедом і психоневрологом (психологом), а також періодичне психолого-педагогічне підтримання у вигляді логопедичних занять і психотерапії.
Запобігання порушенням соціальної адаптації заїкуватих починається у дошкільному віці. Невпевнені, тривожні за характером діти (частіше невротична форма заїкання) потребують психологічного підтримання батьків, вихователів і вчителів.
Спеціальні виховні заходи спрямовані на вироблення таких рис характеру, як впевненість у собі, активність, самостійність у виборі рішень і в діях. Заїкуватість не повинна впливати на вибір професії, проте в разі хронічного її перебігу не рекомендуються професії зі значним мовленнєвим і психічним навантаженням.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *