Емоційний розвиток дитини визначається багатством та розмаїттям почуттів. Усі малята радіють, плачуть, бояться, сумують, однак у різних дітей глибина й інтенсивність емоцій різні. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних чинників. У кожному віці спостерігаються так звані нормальні страхи, які з’являються в результаті розвитку інтелектуальної сфери й уяви. За сприятливих обставин життя дитини такі страхи зникають: діти з них «виростають». Але бувають випадки, коли страхи накопичуються, наростаючи, як снігова куля, заважають особистісному розвитку дитини і створюють для неї адаптаційні, невротичні й інші проблеми.
У соціальному розвитку дитини страх є одним із засобів виховання. Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих вважає, що почуття страху сприяє формуванню у дитини слухняності, що страх — це швидкоплинне переживання, яке не завдає малюкові великої шкоди. Проте це не так: залякування негативно впливає на психіку дитини. Через часті переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація — звикання і як наслідок — зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало.
Страхи шкідливі, адже вони обмежують розвиток можливостей дитини (вона не прагне досягти того, чого хоче, чи чого вимагають від неї дорослі), підривають її здоров’я — погіршують сон, псують настрій, виводять із рівноваги, знижують апетит.
Нервова система дошкільняти ще слабка, тому йому важко самостійно подолати страхи. Діти можуть «заражатися», тобто переймати страхи від дорослих чи однолітків (це лікарня, лікарі, особливо стоматолог, страх темряви, мишей, собак і т. п.).
Особливо часто малюки бояться темряви. Цей страх швидко з’являється, тому що темрява легко закриває всі знайомі предмети; тіні незнайомих предметів дітям з багатою уявою видаються дивовижними, примарними істотами. Щоб допомогти малюкові подолати страх темряви, потрібно разом із ним оглянути темні кімнати, обстежити речі, меблі в темряві. Частіше просіть дітей щось принести з кімнати, в якій вимкнене світло.
Але є також і діти, які нічого не бояться. Вони можуть вилізти на будь-яку висоту, підійти до кішки, собаки, навіть до незнайомої. Ці діти сміливі не тому, що в них відсутнє почуття страху, а тому, що вони просто не розуміють небезпеки, не уявляють, які наслідки можуть випливати з їхніх вчинків.
Дітей з наявними ознаками страхів треба вчити сміливості, а занадто сміливих малюків — привчати до обережності.
Страх — це емоція, що виникає в ситуації загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда, спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки.
Страх — корисна емоція. Дитина, яка нормально розвивається, має обов’язково «вміти боятися» (безпека життя). Але досить перейти тонку грань — і звичайний «нормальний» страх стає нав’язливим, перетворюється на фобію і перетворює нормальну дитину в невротика. Часто це відбувається тому, що ми, дорослі, помилково думаємо: якщо не звертати уваги на страхи наших дітей або дорікати їм за те, що вони бояться, то все минеться.
Страхи відрізняються у дівчаток і хлопчиків; у дітей із повних і неповних родин; у дітей здорових та ослаблених, які часто хворіють; у фізично розвинених і тих, котрі мають вади; у дітей із благополучних сімей і дітей із сімей, які перебувають у несприятливих обставинах тощо.
У дослідженнях педагогів і психологів є дуже цікаві відомості про те, чого саме бояться діти. У списку виявилося 29 різних страхів. Серед них: страх самотності, нападів, захворювання, своєї смерті або смерті батьків, побоювання незнайомих людей, страх перед покараннями зі сторони батьків, боязнь казкових персонажів. Дивно, але навіть у наш час, коли з’явилося так багато всіляких монстрів, діти, як і раніше, бояться Баби Яги, Кощія, Бабая, Бармалея та Змія Горинича. Малюки бояться запізнитися в дитячий садок, школу, бояться нічних кошмарів, темряви, тварин і комах. У дітей спостерігається страх висоти, глибини, замкненого чи відкритого простору, транспорту, стихій (грози, пожежі, землетрусу), лікарів, крові, болю, уколів, раптових звуків тощо.
Часто малята бояться самі засинати в темній кімнаті. А батьки щиро дивуються й наполегливо укладають дитину, та ще й соромлять: «Ти ж уже великий. Нікого тут немає! Спи!». І це стосується не тільки страху темряви. Більшість дітей — зовсім не боягузи. Причина — в багатстві дитячої уяви, яку малята часто переносять на реальність.
Часто синонімами страху вважають тривогу і тривожність. Але варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога — це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання, то тривожність — стійкий стан. Наприклад, буває, що дитина хвилюється перед виступом на святі чи коли відповідає на занятті. Але це занепокоєння виявляється не завжди, іноді в таких самих ситуаціях вона залишається спокійною. Це прояв тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто і в різних ситуаціях (при відповідях, спілкуванні з незнайомими дорослими тощо), то йдеться про тривожність.
Тривожність не пов’язана з якоюсь конкретною ситуацією і виявляється майже завжди. Цей стан супроводжує будь-яку діяльність людини. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про страх.
Психологи пояснюють відмінності понять «страх» і «тривога» у такий спосіб: тривога — це комбінація деяких емоцій, а страх — лише одна з них.
Існує певна вікова закономірність виникнення дитячих страхів, пов’язана з динамікою розвитку пізнавальних можливостей.
Виникненню страху незнайомих людей (5—8 місяців) передує розвиток зорового аналізу та пам’яті, що дає змогу впізнавати обличчя рідних. Для виникнення страху перед таємничими істотами (привидами, відьмами, чудовиськами) потрібен певний рівень розвитку уяви. Для того, щоб виник страх смерті (4—7 років), необхідно усвідомити себе як автономну особистість і осягнути значення понять «життя» та «смерть». Тобто поява страхів, притаманних певному вікові дитини, є результатом розвитку її свідомості, здатності сприймати й аналізувати навколишній світ.
Пропонуємо орієнтовний перелік виникнення страхів відповідно до різновікових груп.
Від народження до 3 років
- 8 місяців — страх незнайомих людей;
- після одного року — страх самотності;
- після 1,5 року — хвилювання при тривалій відсутності матері, через шумні обставини у сім’ї, страх лікарів, болю, уколів;
- два роки — страх покарання з боку батьків, страх поїздів, транспорту, тварин (вовка), уколів.
Молодший дошкільний вік
Страх казкових персонажів, уколів, болю, крові, висоти, несподіваних звуків, самотності, темряви, замкненого простору.
Старший дошкільний вік
Страх своєї смерті, смерті батьків, смерті тварин, страх казкових персонажів, глибини, кошмарних сновидінь, вогню, пожежі, нападів, страх війни.
Вікові норми середньої кількості страхів
у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (за О. Захаровим): у дівчаток — до 11, у хлопчиків — до 9; у міських дітей кількість страхів може доходити до 15.
Корекцію та профілактику тривожності і страхів у дошкільнят варто будувати на провідній у даному віці діяльності — ігровій. Ігрову корекцію доречно використовувати не тільки при роботі з дошкільниками, вона також ефективна і зі школярами.
Гра дозволяє краще зрозуміти дітей, їхні інтереси, потреби, характер, темперамент. Вона допомагає дитині набути визначених навичок у тій чи іншій діяльності, втому числі і спілкуванні, засвоїти соціальні норми поведінки; приносить дітям задоволення, підвищує життєвий тонус, покращує емоційний і фізичний стан. Особлива увага надається саме корекційній функції гри. Психокорекційні функції полягають утому, що може змінюватися ставлення дитини до себе й до інших, змінюватися її психічне самопочуття, соціальний статус, шляхи спілкування у колективі. Зміна психічного стану відбувається тому, що у грі деякі життєві обставини переживаються в умовному, послабленому вигляді.
Система ігрової корекції:
- релаксаційні ігри з елементами медитації;
- народні ігри;
- сюжетно-рольові ігри;
- дидактичні ігри;
- ігри-драматизації, театралізації, етюди (арттерапевтична корекція);
- музично-ритмічні ігри (музикокорекція);
- рухливі ігри (афектносенсомоторна корекція);
- спортивні ігри (сенсомоторна корекція).
Корекція через гру — це дійсно чудова річ. Але не можна обмежити профілактику і корекцію страхів дитини лише грою, надзвичайно важливо, яка атмосфера оточує дитину в родині. Стійкість і надійність, вірність, постійність, спокій викликають у душі дитини довіру і впевненість. Необхідно, щоб дитина постійно відчувала турботу і ніжність, любов і ласку, а не «сюсюкання» і «стусани». Саме насилля сприймається дитиною як будь-яка дія, що заважає задоволеннюїї спонтанних бажань. Звідси зрозуміло, що до актів насилля дитина може відносити досить широкий набір дій, навіть таких, як позбавлення смачного, іграшки, вербальні навіювання, виголошені різким тоном.
Існує декілька шляхів заспокоєння. Бути любимим — особливий шлях позбутися страху, який завжди викривлює наші передчуття і затуманює картину дійсності. Любов — це повна відсутність страху. Тому потрібно навчати дитину любові, а саме: любові до близьких, до природи (натурокорекція), до пісні, до книжки (біб-ліокорекція), до гри, спілкування і, в першу чергу, вчити її любити себе.
Як дорослого, так і дитину, любов позбавляє боязні, звільняє від страху. Однією з головних умов психокорекції любов’ю є безумовне прийняття дитини. Дитина має бути впевненою у батьківській прихильності до неї незалежно від її успіхів і досягнень. Формула щирої бать-ківськоїлюбові — це формула прийняття, це не «люблю, тому що ти хороший», а «люблю, тому що ти є, люблю тебе такого, який ти є». Рівне, доброзичливе ставлення, позитивна оцінка особистості дитини формулюють у неї стійкий образ «Я», стабільні взаємини з близькими, які сприяють розвитку почуття надійності оточуючого світу та впевненості у ньому.
Для профілактики і корекції страхів потрібно бути уважним до дитини; цілеспрямована увага допоможе без зайвих розпитувань швидко визначити, що конкретно викликає страх у дитини: темрява, самотність, тварини, люди, високий балкон. Зрозумівши, що є джерелом страхів, у жодному разі не можна фіксуватися на цьому. А тим більше, не розповідати про своє відкриття всім, та ще й у присутності дитини, як то: «Він у мене такий боязкий — ліфта боїться», або «Ні на хвилинку не можу відійти — боїться залишитися сама!». Це викличе дискомфорт у дитини і ще більше закріпить страх.
Необхідно створити дитині атмосферу максимального психологічного комфорту:
1) намагайтеся полегшити її страждання (залишити у кімнаті ввімкнутий нічник; міцно тримати за руку, проходячи з нею повз собаку; йти пішки, якщо дитина боїться ліфта);
2) якомога частіше наголошуйте, що нічого страшного не сталося, що дорослі, великі й сильні, завжди прийдуть дитині на допомогу;
3) звертайтеся до фантазії дитини, спрямуйте її в оптимістичне, життєрадісне русло життєстверджуючою інформацією.
Для психопрофілактики і корекції страхів також використовують казкотерапію — читання казок та їхнє обговорення, складання власних казок.
Давайте пригадаємо казки нашого дитинства — народні казки, бувальщини, легенди тощо — виявляється, у їхньому змісті було дуже багато страшного. Виникає запитання: чи треба такі казки читати малюку? Як це вплине на його психіку? Обміркувавши все це, можемо себе заспокоїти, що такі казки передавалися з покоління в покоління — цього не робили б, якби казками можна було травмувати дитину.
Навіщо читати дитині так звані страшні казки? На думку психологів, казка — це прекрасна можливість допомогти малечі адаптуватися до реального світу, навчитися долати труднощі, які виникають у процесі спілкування з оточуючими. Пригадаймо, що для досягнення своїх цілей героям чарівних історій доводилося проявляти сміливість, кмітливість і винахідливість. Слухаючи страшні казки, дитина вчиться брати відповідальність за свої вчинки. Казка не вчить конкретних дій, а дає малечі інформацію для роздумів. Такий підхід особливо важливий для підростаючої людини. Казка вчить дитину прагнути успіху, не лякатися невдач, вірити у свої сили.
Чарівні історії допомагають дитині справлятися зі своїми страхами. Наприклад, казка, в якій описується смерть когось із дійових осіб, відкриває для дитини можливість обговорити цю проблему з батьками (іншими дорослими). Смерть головного героя у казці не буває остаточною, він оживає, стає ще кращим і сильнішим. У багатьох казках дійовими особами бувають люди, які залишилися без одного чи двох батьків.
Підростаючи, дитина починає боятися ще й смерті рідних. Обговорюючи цю тему з дорослими (за допомогою казок), дитина легко позбувається таких комплексів. Складання казок допомагає малюку справлятися і з іншими страхами, що притаманні різною мірою усім людям (страх пожежі, стихійних лих тощо).
У казках присутні різні страшні дійові особи: Змій Горинич, різні чудовиська. Як не дивно, але такі образи допомагають дитині боротися з власними проблемами. Метафори і символи казок запускають глибинні механізми підсвідомого, допомагають пережити важливі життєві кризи розвитку дитини.
Казки діють не тільки напряму. При ідентифікації дитини з одним із головних героїв, опосередковано казки допомагають зберегти психічну цілісність шляхом впливу на підсвідомість.
Придумувати казки — це так цікаво й корисно! З одного боку цей процес сприяє розвитку уяви, з іншого — дозволяє малюку повідомити оточуючим про свої проблеми. Краще не втручатися в те, що, про що та як вигадує дитина. Хоча на початковому етапі, щоб показати приклад малюку, можна придумати казку разом із ним. Почута від дитини казка допоможе усвідомити її проблеми і труднощі. Ви можете зрозуміти, що вона чогось боїться, про що мріє. Слухайте дитину уважно!
Не треба боятися читати дітям страшні казки, складати власні страшні казки, треба підбирати їх відповідно до віку. Щоправда, краще це робити вдень, а не ввечері, детально обговорювати все прочитане, придумане з дитиною — і тільки так можна краще пізнати дитину і допомогти їй подолати її труднощі, страхи.