Включення елементів театралізації під час організації активностей з вихованцями

У кожного педагога є свої улюблені форми роботи, теми та мето­дики. Як чітко не було б сплановано роботу в групі, як не треба було б слідувати рекомендаціям та установкам, завжди знайдеться мож­ливість внести свої корективи. Найбільше дітям подобаються елементи театралізації.

Для про­ведення заняття знадобляться ляльки-рукавички чи пальчиковий театр. Який матеріал ви не пояснювали б, можна застосувати ведення діалогу з іграшкою. Якщо хтось із дітей ніяк не може зрозу­міти суть завдання, допомагає такий прийом: ви нібито пояснюєте іграшці, що слід зробити. А потім запитуєте в неї, чи все зрозуміло. Іграшка «відповідає» неправильно або чесно зізнається, що нічого не зрозуміла. Після цього можна попросити когось із дітей пояснити не­тямущій іграшці, що треба зробити. Дошкільнята із задоволенням пояснюють завдання своєю, дитячою, мовою, виходячи з дитячого досвіду. Таким чином іншим малятам буде простіше зрозуміти своїх однолітків і виконати те, що вимагається.

Якщо зміст занять, ігор можна знайти в збірниках та методич­них рекомендаціях, то питання дисципліни й активізації уваги дітей доводиться напрацьовувати власним досвідом. Часом заспокоїти, вга­мувати вихованців групи і вчасно розпочати заняття буває непросто. Допоможе елемент раптовості. Поміркуйте, чого діти не очікують від вас у цю хвилину? Можна проспівати першу фразу початку заняття замість то­го, щоб вимагати тиші. Можна задзвені­ти дзвіночком, засвистіти у свисток, за­грати на сопілочці, ввімкнути іграшку, яка вміє говорити, почати надувати пові­тряну кульку, взяти за руку малюка, який найбільше розпустувався, й попросити його допомогти виконати якусь дію ра­зом із вами. Повірте, всі інші не зали­шаться байдужими. Головне, не чекати, не підвищувати голос, не стукати й не ту­потіти ногами. Інколи взагалі не требе звертати увагу на гучні розмови й збу­джений стан дітей. Почніть роздавати матеріали, спокійно піднімаючи з місця найбільших бешкетників і залучаючи їх до підготовки заняття. Вони можуть допомог­ти роздати необхідні посібники, полічити якісь дрібні предмети й виконати будь-які інші дії, які не потребують довгого пояс­нення. Щоб у вас не виникло труднощів зі встановленням тиші перед початком занят­тя, майте в запасі короткі й прості спільні ігри, які завжди допоможуть навести необ­хідний порядок і зосередити увагу. Наприклад, така гра: діти передають одне одному маленький м’ячик чи якусь іграшку в досить швидкому темпі до вашо­го сплеску в долоні. Після сплеску переда­вати предмет не можна. Щоб він знову почав рухатися, треба сказа­ти «заповітне» слово. Добре допомагає зосередити увагу вихованців і, до того ж, роз­виває голос, дихання, позбавляє сором’язливості тих дітей, які надто тихо говорять, такий прийом:

«затискаємо» в кулачку голосний звук «а», потім «кидаємо» його — «а-а-а…»;

«затискаємо» в кулачку голосний «о», далі «кидаємо» його — «о-о-о-о…»;

«повторюємо дію з іншими голосними: «е», «у», «и», потім «змотуємо» в клубочок голосний «і» — «і-і-і-і-і-і-і-і-і…», доки вистачить дихання.

Є проста й весела гра, яка й дітей розва­жить на три-чотири хвилини, й допоможе в тренуванні правильної ви­мови проблемних звуків. Вона називається «Мій автомобіль». Діти стають у велике коло, педагог робить вправу разом із ними. Усі дії виконуються із вимовлянням звуків. Спочатку «перевіряємо колеса машини». Для цього поперемін­но лівою й правою ногою «натискаємо на педаль насоса»: накачуємо шину, вимовляючи звук «с» при кожному натисканні педалі. Потім «цокаємо» язиком, перевіряючи, чи добре накачані шини, й «випус­каємо зайве повітря» зі звуком «ш-ш-ш-ш-ш…». Далі «наповнюємо бензином бак» зі звуками «буль-буль-буль» і «закручуємо покришку бака» зі звуками «вжик-вжик». Настав час пере­вірити «двигун». Треба «провернути ключ» — «чик-чик». Двигун запра­цював: «д-д-д-д-д», потім — «бр-бр-бр», далі — «ж-ж-ж-ж» і «з-з-з-з». Нарешті, двигун працює на повну силу — «р-р-р-р», можна вирушати в подорож — виконувати завдання, до якого ми приготувалися.

Є ще одна гра, яка народилася цілком випадково й стала однією з улюблених ігор дітей 5 — 6 років. Вона називається «Продавець слів». З її допомогою можна колективно складати цілі вірші. Гра проводиться після пояснення дітям, що та­ке рима, і невеликого тренування з до­бору римованих пар: кішка — ніжка; слон — лимон; картина — малина тощо. Потім із групи дітей обирається «прода­вець» слів, усі інші — «покупці». У про­цесі гри «продавця» можна замінити. Діти почергово підходять до нього й ве­дуть із ним діалог. Покупець: Тук-тук! Продавець: Так-так, увійдіть. Покупець: Вибачте, ви мені сло­вечко не продасте? Продавець: Яке? Покупець: Продайте мені риму до слова… (припустимо, «шапка»). Продавець (добирає пару): До слова «шапка» купіть риму «лапка». Покупець: Мені подобається рима «лапка», я її купую до слова «шапка». Якщо рима не подобається, «поку­пець» має право вимагати іншу зі слова­ми: «Мені не подобається рима «лапка», продайте іншу до слова «шапка». Потім до «продавця» підходить інший «поку­пець». Вихователь записує слова-пари, а наприкінці гри допомагає дітям приду­мати з ними вірш. Поступово словник ді­тей розширюється, вони самі починають складати коротенькі забавні віршики, з великим задоволенням розучують вірші поетів і швидше їх запам’ятовують. Починаючи самостійну роботу з дітьми, корисно записувати най­більш удалі ігри, заняття, окремі вислови й прийоми ведення гри. Адже з часом можна втратити те, що вдалося здобути копіткою працею. До того ж, власні знахідки завжди стануть у пригоді під час творчого осмис­лення сценаріїв, підготовки до свят чи адаптації нового матеріалу.