П О К А Р А Н Н Я
Як батьки звичайно карають дитину? Деякі віддають перевагу каральним заходам: б’ють малюка на попі, ставлять його в кут, сварять. Інші дотримуються філософії позбавлень – відмовляють у вечірніх мультиках або в любові та спілкуванні. Коли дорослі намагаються поділити покарання на «гарні» й «погані», більшість із них схиляється до того, що фізичні покарання – це дуже погано, і що краще оголосити маляті бойкот…
На питання: «Чому Ви караєте свою дитину?» батьки звичайно відповідають: «Виховую» або «Зриваюся».
Покарання може бути корисним в тому випадку, якщо дитина вирішила перевірити межі дозволеного і з’ясувати, до якої межі мама або тато дозволять їй дійти. Оскільки малюк ще погано орієнтується у світі, батьки повинні показувати йому риску, переступати яку не слід. Але якщо дорослі не спроможні щось забороняти дитині або в чомусь обмежувати її, малюк буде вимагати їхньої реакції будь-якими способами, іноді зважуючись на надзвичайний захід, виводячи їх із себе своєю поведінкою.
Вибухи гніву й покарання можуть допомогти в тому випадку, якщо Ви стримуєте своє роздратування на малюка із кращих побажань.
Нереалізована агресія не зникає та створює напругу в стосунках. Малюк відчуває грозу, що насувається, та інтуїтивно хоче, щоб вона скоріше минула, і на небі знову засяяло сонечко. Деякі діти (особливо ті, які вже вивчили мамин характер) роблять дрібні хуліганства спеціально, щоб спровокувати Вас на покарання зараз і не чекати страшної розв’язки під назвою: «Моєму терпінню настав кінець».
Досить часто батьки карають дитину, прагнучи, щоб вона не повторила свою провину надалі. При цьому їхні міркування цілком логічні: у свідомості малюка поганий учинок пов’яжеться з неприємними наслідками, і, щоб уникнути неприємностей, він буде поводитися як належить. У цьому міркуванні є один недолік: навряд чи Вам удасться знайти дитину, що прийшла у цей світ, щоб свідомо всім нашкодити. Швидше за все, вона поводиться так тому, що не зовсім розуміє, що можна, а чого не можна, або не в змозі виконати Ваші вимоги. Можливо, у такий спосіб вона хоче щось повідомити Вам, але Ви не реагуєте на її більш «мирні» сигнали. До речі, іноді батьки самі провокують хуліганську поведінку малюка, підсвідомо вбачаючи в цьому хвацькість і незвичайність.
До тих пір, поки малюкові не виповниться 2-2,5 роки, карати або сварити його майже безглуздо, тому що єдине, що він може із цього запам’ятати,— він поганий і його ніхто не любить. У цьому віці дитина ще не відокремлює себе зі світу й не може відповідати за свої вчинки, тому що не розуміє, хто їх здійснює. Нам, дорослим, це здається неймовірним, оскільки ми погано пам’ятаємо цей період нашого життя. Проте, коли матюк бачить результат своєї діяльності (наприклад, поламану іграшку), він до кінця не усвідомлює, як це відбулося: чи то він зламав іграшку, чи то іграшка зламалася сама. У цьому віці Ви можете навчити дитину володіти собою та речами, що її оточують, тільки через розумні, ясні заборони та обмеження.
Дитина 2,5-4 років починає усвідомлювати свою окремість від світу, і разом із цим вона усвідомлює авторство своїх учинків. У цьому ж віці малюк розуміє, що певні події та вчинки радують оточуючих і вважаються гарними, а якісь — засмучують, дратують і вважаються поганими. Однак, незважаючи на те, що розуміння вже прийшло, здатність володіти своєю поведінкою ще недостатньо сформувалася.
Дитина не може взяти на себе всю відповідальність за те, що робить, оскільки в такому випадку почуття провини стане для неї занадто важким тягарем.
Звичайно в цьому віці в дітей з’являється певний «заступник», що здійснює всі ті жахи, які так впливають на батьків! Це дає можливість маляті звільнитися від почуття сорому.
Також не забувайте, що в цьому віці діти часто діють всупереч батькам. Не тому, що зляться на Вас або не зважають на Вас, просто їм потрібно відчути свою незалежність, свої можливості та їхні межі. Якщо Ви почнете їх за це «переслідувати», то почнете війну, в якій не буде переможців. Краще намагайтеся перетворити це на гру або поставитися, як до прикрої неприємності, що згодом зникне.
Дитині 4-6 років усе ще складно контролювати свої вчинки, хоча вона майже завжди може їх аналізувати. А от після шести років дитина знаходить можливість контролювати себе і зупиняти свою «неправильну» поведінку. Цю навичку потрібно заохочувати та тренувати, поступово передоручаючи малюкові контроль за здійсненими вчинками. Для цього домовляйтеся з ним, запитуйте, чи готовий він сам з усім упоратися, і не квапитися навантажувати занадто великою відповідальністю.
Пам’ятайте, що повністю відповідати за свої вчинки він зможе тільки в 18-20 років, а зараз Ваше завдання — допомогти йому навчитися це робити, а не вимагати, щоб він поводився, як дорослий.
Як карати дитину?
- Для початку задумайтеся, а чи варта ситуація покарання?
- Будь-яке покарання повинне бути адекватним провині.
- Не карайте малюка емоційним відкиданням, для нього це занадто важке випробування, особливо якщо він не розуміє причин.
- Обов’язково пояснюйте, за що саме Ви покарали дитину.
- Уникнути покарання можна, якщо Ви вводите в життя дитини розумні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.