Ранній вік — це час, коли дитина починає пізнавати навколишній світ і себе, вчиться ходити  і говорити. Разом з мовленням у дітей раннього віку розвивається мислення. У мовленні виявляються емоційність дитини, її потреби, інтереси, темперамент — увесь психічний склад особистості.

         Одним з найбільш ефективних засобів загального й мовленнєвого розвитку дитини є художнє слово. Тому всім, хто бере участь у вихованні дітей раннього віку, необхідно чітко розуміти особливості сприйняття малюками художніх творів.

         Перші пів місяця життя дитина сприймає, передусім, не зміст слова, а його інтонаційне забарвлення. Малюк по-різному реагує на звернену до нього мову (посміхається, плаче, робить різні рухи головою, руками) залежно від інтонації мовлення дорослого (ласкавої, веселої, суворої, роздратованої). Психологи відзначають раннє тяжіння дітей до ритмічного сполучення звуків, слів та інтонацій, з якими вони  вимовляються. Це дозволяє під час спілкування з дитиною раннього віку використовувати нескладні віршовані твори.

         Після шести місяців дитина починає розуміти мову дорослих на рівні окремих слів. Це виявляється у тому, що вона повертає голову в той бік, де знаходиться названий дорослим предмет. З цього часу важливо супроводжувати читання художніх творів показом реальних предметів, іграшок, малюнків, рухів, дій тощо.

         Розвиток сприйняття літературних творів дітьми раннього віку залежить від уміння слухати. Формування слухової зосередженості є одним з найважливіших завдань дошкільного виховання. Здатність зосереджуватися на слуханні тексту починає інтенсивно розвиватися в дітей після 1,5 років за умови систематичного використання дорослими художніх творів. При цьому слід мати на увазі, що багаторазове повторення дорослими художніх текстів позитивно позначається на формуванні в дітей інтересу до слухання. Ритміко-мелодійна структура твору, інтонаційна виразність читання дорослого й знайомі слова сприяють розумінню тексту.

         Діти після 1,5 років здатні розуміти зміст нескладних художніх творів. Особливістю цього віку є наочно-дійовий тип мислення. Тому під час ознайомлення малюків з художніми творами необхідно використовувати різноманітну наочність і залучати дітей до виконання активних рухів, дій з предметами й одночасно повторення окремих слів. Заохочення і спонукання малюків до відтворення кінця віршованої фрази сприяє розвитку пам’яті й дає можливість дитині 2,5 років читати напам’ять невеликі вірші. Сприйняття тексту без використання наочності стає доступним дітям 3-го року життя при повторному читанні знайомих творів.

         Отже, у ранньому дитинстві формується  здатність розуміти й емоційно відгукуватися на зміст творів художньої літератури. Створення сприятливих умов і систематична робота з художніми творами дозволяє забезпечити такий рівень розвитку мовлення дітей, який надає їм можливість висловлювати своє бажання, думку, повторити те, що запам’ятали.

         Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина намагається наслідувати  вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої  почуття.

         Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного мовлення.

         Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна  народна творчість. Використання малих фольклорних форм є ефективним  прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

         Серед фольклорних  жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування. Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки

(добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий, злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

Наприклад:

  • відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
  • відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
  • програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів (привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);

         Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке  негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

         Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

         Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення  словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до власної творчості.