Духовна сфера особистості – складне й досить широке поняття. На сучасному етапі воно вивчається комплексно на різних рівнях науки і практики, тому і тлумачиться з різних позицій.
Ім’я В.О. Сухомлинського відомо далеко за межами України. З плином часу інтерес до творчої спадщини відомого педагога зростає і поширюється. Спадщина Сухомлинського – це 48 книг, півтори тисячі казок та велика кількість статей.
Філософія розглядає духовну сферу як внутрішній світ людини, її свідомість, світоглядні орієнтації. В.О. Сухомлинський в духовній сфері вбачає «внутрішній світ людини, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони і об’єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовна сфера, як бачимо, це сфера нематеріальна. Вона передбачає внутрішнє сприймання, самоусвідомлення, може здійснюватися як на високому так і на низькому рівні. Тому і особистість може бути духовно багатою або низькодуховною.
Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського переконує у тому, що лише високодуховна особистість прагне передавати багатства своєї душі нащадкам. Для низькодуховного педагога мета – самоціль, що часто супроводжується застосуванням неадекватних методів її досягнення. Це призводить у практичних випадках до утвердження свого «Я» за рахунок приниження інших. Високодуховний педагог завжди прагне до досягнення гармонії у стосунках із дітьми на грунті взаємної довіри і любові. Для нього не існує поганих дітей. Все залежить від того на скільки він глибоко знає їх і вміє проникати в духовний світ кожного з них, залишаючи там зерна добра.
Отже, кожний педагог, маючи справу з дитячими душами, повинен постійно вдосконалювати власний духовний потенціал, щоб завжди у всьому бути «ідеалом людяності» для своїх вихованців, вміти проникати в духовний світ кожного з них, закладаючи основи найважливіших цінностей життя: істини, добра, краси. Адже спрацьовує «закон бумеранга»: що ми вкладаємо у душі своїх нащадків, те обов’язково повертається нам сторицею.
Багато видатних педагогів стверджують, що саме морально – етичні настанови, отримані у ранньому віці, залишаються у людини на все життя. Це означає, що іноді людина може не розуміти, чому вона вчинила так, а не інакше, чому не може через щось переступати. Розвиваючи духовну культуру дитини, перед усім варто розвивати емоційну чутливість, закладати основи моральності, допомагати відчути єдність всього живого на землі. Саме у розв’язанні цих завдань допомагає спадщина В.О. Сухомлинського – невичерпне джерело літературного матеріалу з морально – етичної тематики. В.О. Сухомлинський зазначав, що справжнє моральне виховання неможливе без виховання емоційного. Емоційна сприйнятливість до моральних істин, ідей, принципів стає рельністю тоді, коли дитина, пізнаючи світ, входить до нього активно, дієво. Пізнавати навколишній світ розумом і серцем – це означає осягати моральні істини, ідеї і принципи в їх реальному конкретному вираженні.
У педагогічній спадщині Сухомлинського ми знайомимося з оригінальною методикою виховання культури почуттів, з його відомими методичними прийомами створення емоційних ситуацій, як опори у вихованні та подорожі у світ краси і добра, розвитку художньо – естетичної творчості. В.О.Сухомлинський писав, що вчити відчувати це головне, що є у вихованні. Він визначив напрями роботи педагога у вихованні емоційної культури дітей. У формуванні емоційно – почуттєвої сфери дитини важливе місце посідає стиль взаємин педагога і вихованців. Якщо ми дотримуємося думки, що кожна дитина – яскрава індивідуальна особистість, то ми, педагоги, маємо прагнути формувати універсальні загальнолюдські цінності, бо це – запорука вільного і демократичного життя.
У творчості В.О.Сухомлинського червоними нитками проходять дві головні ідеї, взаємопов’язані та взаємозалежні між собою: перша – оспівування краси рідної природи у різні пори року, виховання любові до кожної травинки, кожної грудочки рідної землі; друга – оспівування краси людських стосунків, любові до Батьківщини, до батьків, повага до старших, дружби, взаємодопомоги. Складні філософські поняття стають доступними дітям завдяки тому, що вони ознайомлюються з відповідними творами, намагаються аналізувати вчинки героя, переносять почуте на власний досвід та вчаться робити висновки.
Чим більше ми вчитуємося у твори Сухомлинського, тим більше розуміємо їхню глибину, зміст, ту основну думку, яку хотів донести педагог і дивуємося тому, як глибоко В.Сухомлинський розумів дитину, дитячі переживання, знав думки дітей, їх мрії, як тактовно, ненав’язливо вчив дітей робити правильний вибір, правильні висновки. Філософські твори великого педагога спонукають і вихователів і дітей до роздумів, др аналізу вчинків героїв, до відповідних висновків, викликають бажання наслідувати їх або навпаки чинити по іншому. Темі філософії життя, місцю кожного у цьому житті на землі присвячено багато творів: «Зелене та рум’яне яблучко», «Колючка не може бути доброю», «Камінь і струмок», «Лебедина пір’їнка» та багато інших.
В.О.Сухомлинський наголошував: «Ввести дитину у складний світ людських стосунків – одно з найважливіших завдань виховання». Любов педагога до своїх вихованців, його доброзичливість, чуйність мають величезну силу позитивного впливу. Діти чутливі до любові, вбирають до себе її промені, а це позначається на їхньому розвитку, особливо на духовному, моральному.