РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Пізнавальна діяльність дитини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, дитина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень.
Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Мислення — це активний пошук зв’язків і відношень між різними подіями, явищами, предметами. Спрямованість на відображення зв’язків і відношень відрізняє мислення від інших пізнавальних процесів.
Вважають, що основою розвитку мислення є формування і вдосконалення мисленнєвих дій. У дошкільному віці оволодіння цими діями відбувається так: спочатку дитина діє у зовнішньому плані, оперуючи безпосередньо предметами і змінюючи їхній стан чи властивості; потім відбувається інтеріоризація цих дій, тобто їх перехід у внутрішній план і перетворення у дії мисленнєві. При цьому мисленнєві дії набирають або форму дії з образами, або форму дії з ознаками (словами, числами тощо). Відповідно виокремлюють три види мисленнєвої діяльності — наочно-дійовий, наочно-образний і словесно-логічний.
Види мислення
Наочна-дійове мислення — це виділення зв’язків і відношень шляхом реальної дії з предметами. Цей вид мислення є первинним і, порівняно з іншими видами мислення, значно переважає у дітей 4—5 років. Дитина 5-7 років вдається до цього виду мислення, як правило, тоді, коли перед нею постає завдання, для виконання якого в неї немає досвіду й знань або ж їх дуже мало.
В інших випадках домінують дії з образами. Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат і таким чином виконує завдання. Забезпечує цей процес образне мислення.
У 6-7 років дитина все більше починає діяти зі знаками. Такі дії вимагають відволікатися від реальних предметів. Як замінники цих предметів використовуються слова й числа. Мислення, яке оперує знаками, називається логічним мисленням.
Яке мислення важливіше — образне чи логічне? Однозначно відповісти неможливо. Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, від умов завдання. Так, образне мислення ефективніше у тих випадках, коли суттєві властивості предмета чи явища можна собі уявити, побачити внутрішнім зором. Проте, коли ці властивості приховані, й уявити їх неможливо, але можна позначити словами чи іншими знаками, без логічного мислення не обійтися.
Образне мислення — основний вид мислення дітей 5—7 річного віку. Як свідчать дослідження психологів, уже в цьому віці за допомогою спеціального тренування діти можуть оволодіти багатьма можливостями, пов’язаними з цим видом мислення. Наприклад, вони можуть навчитися подумки перетворювати образи реальних предметів, будувати наочні моделі (на зразок схем), які відображають суттєві властивості об’єктів або явищ, подумки планувати свої дії.
Логічне мислення формується на основі наочно-образного і є вищою стадією розвитку мислення взагалі. Процес досягнення цієї стадії доволі тривалий і складний. Пояснюється це тим, що повноцінний розвиток логічного мислення вимагає не лише високої розумової активності, але й передбачає наявність у людини певної суми знань про спільні й суттєві ознаки предметів та явищ навколишнього світу. Дослідження психологів свідчать, що лише на І 4-му році життя дитина досягає, стадії формально-логічних операцій, після чого її мислення стає все більш схожим на мислення дорослої людини.
Проте основи логічного мислення закладаються ще в дошкільному дитинстві. Вже в 5—7 років дитина здатна оволодіти на елементарному рівні такими способами логічного мислення як порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація й змістове співвідношення. Тому в цьому віці дітей вже можна навчати цих способів. Про мислення дитини можна говорити тоді, коли вона починає відображати найпростіші зв’язки між предметами і явищами й правильно діяти відповідно до них.
У процесі навчання вдосконалюється здатність дітей формулювати судження і робити умовиводи. Судження дітей дошкільного віку розвиваються поступово, від простих форм до складних, у міру оволодіння знаннями й більш складними граматичними формами мови. Лише під впливом розвитку до малюка приходить уміння правильно міркувати, обґрунтовувати й доводити ті чи інші положення більш-менш впевнено й правильно.
Дитина не тільки сприймає навколишній світ, але й хоче його зрозуміти. Зрозуміти — це значить проникнути в суть предметів і явищ, пізнати саме головне, істотне в них. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно незримо присутнє у всіх інших пізнавальних процесах. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням. Ступінь участі мислення в цих пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку. Мислення — це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком є не образ, а певна думка, ідея.
Процеси мислення
Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.
Процес розв’язання задачі є актом конкретизації — переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.
Синтез — практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. У процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає до пошуку характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.
Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.
Порівняння — мисленнєва операція, що дає змогу встановити подібні й відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру й залежить від складності порівнювальних об’єктів та мети порівняння.