Умови сьогодення ставлять перед особистістю багато завдань та вимог. Особливо вимогливим є навколишнє соціальне середовище, адже для успішної життєдіяльності потребується різнобічна сумісність із навколишнім. Варто зазначити, що внаслідок зміни суспільних орієнтирів та відносин усталена система вартостей і способу життя людей сьогодні об’єктивно потребує певного переоцінювання й усвідомленого переосмислення. Тому для практичних психологів та педагогів одним із завдань є пошук нових підходів до розв’язання проблеми введення дитини у соціальне середовище, тобто до світу людей.

Багато педагогів і психологів займались й досі займаються проблемою соціального розвитку дітей дошкільного віку. Це питання досить широко розкрито у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів: А.С.Макаренка, В.А.Сухомлинського, В.Н.Шацької, Є.Фльоріної, А.Богуш, Т.Поніманської, Л.Б.Фесюкової, Гавриш Н., Курінної С., Беха І.Д., Гончарова -Горянської М. В., Давидової В. В., Прищепи Т.І, К.Ушинського, Кононко О.Л. та інших. Так психолог і філософ С. Л. Рубінштейн зазначав, що головна справа виховання полягає у тому, щоб безліччю ниток зв’язати людину з життям — так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, що є для неї значущими, привабливими, які вона вважає своїми, до розв’язання яких вона долучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до навколишнього життя, залишаються у ньому сторонніми спостерігачами.

Соціалізація – це засвоєння людиною моралі, моральних норм та цінностей, а також правил поведінки в суспільстві, яке його оточує. Здійснюється соціалізація, головним чином, через спілкування, а оскільки перша людина, з ким дитина починає спілкуватися і відчувати в ній потребу – це мама (або людина, яка її замінює), то сім’я виступає першим і головним інститутом соціалізації.

Соціалізація дітей дошкільного віку – процес тривалий і багатоплановий. Це важливий крок на шляху входження у зовнішній світ – неоднозначний і незнайомий. У залежності від успішності адаптаційного процесу дитина поступово приймає на себе яку-небудь роль у суспільстві, вчиться вести себе у відповідності з вимогами соціуму, постійно намацуючи хиткий баланс між ними і власними потребами. Ці особливості у педагогіці називають факторами соціалізації.

Фактори соціалізації особистості дитини дошкільного віку:

  • зовнішні фактори – визначають зміст і форму соціалізації дошкільнят, визначають вектори їх подальшого розвитку. До них відносяться вищезгадана сім’я, дитячий колектив (у дворі), центри раннього розвитку, гуртки за інтересами, дитячі дошкільні заклади, а також культура і релігія соціальної групи;
  • внутрішні фактори – індивідуальні особливості дитини, які безпосередньо впливають на формування у неї картини світу і визначають стиль переживання міжособистісних відносин.

Проблема соціалізації особистості дитини дошкільного віку є однією з базових у педагогіці та віковій психології, оскільки її успішність визначає можливість особистості повноцінно функціонувати в суспільстві як активного суб’єкта. Від ступеня соціалізації залежить те, наскільки гармонійно розвинена буде дитина, засвоюючи на початкових етапах процесу соціалізації норми та установки, необхідні для того, щоб стати повноцінним і рівноправним членом свого соціального середовища.

Шляхи та засоби соціалізації особистості дошкільника безпосередньо залежать від вікового етапу розвитку і визначаються типом провідної діяльності. В залежності від віку головним в особистісному розвитку дитини виступає:

  • для дітей до року найважливіше – спілкування всередині сім’ї. Саме через призму сімейних відносин і цінностей їм сприймається і засвоюється базова інформація про зовнішній світ, формуються шаблони поведінки;
  • після року і приблизно до 3 років у дітей з’являється потреба в спілкуванні в дитячому колективі. Саме тому важливо створити умови для можливості повноцінних міжособистісних комунікацій – тобто водити дитину в групи раннього розвитку, на дитячі майданчики, в дитячий заклад. Там діти вчаться спілкуватися з собі подібними, вчать один одного простим нормам співжиття у суспільстві, наприклад, дружити, ділитися, співпереживати;
  • від 3 до 6 років головним засобом пізнання світу для дитини стає власна мова: вона вчиться ставити запитання, будувати діалоги, аналізувати знання, отримані вербальним шляхом.

Важливо пам’ятати, що на кожному віковому етапі соціалізація дошкільника відбувається, головним чином, через гру. Саме тому постійно розробляються нові й удосконалюються вже існуючі методики розвитку, спрямовані на те, щоб подати інформацію в простій, доступній, ігровій формі – тобто тієї, яка буде цікава.

Соціалізація в дошкільному віці починається ще в сім’ї, де дитина засвоює соціальні ролі мами (жінки) і батька (чоловіка) і проєктує її на власні міжособистісні відносини. Хорошим прикладом гендерної соціалізації дітей дошкільного віку є гра «Доньки-матері», яка є своєрідним індикатором засвоєних ролевих норм.

Всі батьки мріють про те, щоб їх підростаюче маля було успішним у спілкуванні з однолітками. Адже саме через спілкування у дітей закладається характер, тип поведінки в суспільстві і формується особистість. Саме тому соціальна адаптація так важлива для дітей дошкільного віку. Приходячи в будь-який колектив, людям потрібен час, щоб звикнути і «розкрити» себе, діти навчаються жити в колективі, що безпосередньо впливає на їх розвиток.   Соціальний розвиток дітей дошкільного віку включає процес засвоєння дітьми цінностей, традицій і культури соціуму, а також соціальних якостей особистості, які допомагають дитині комфортно жити в суспільстві. У процесі соціальної адаптації діти навчаються жити за певними правилами і враховувати норми поведінки.

У процесі спілкування дитина набуває соціальний досвід, який надає йому його найближче оточення: батьки, вихователі дошкільного закладу і однолітки. Соціальна компетентність досягається завдяки тому, що дитина активно спілкується і обмінюється інформацією. Соціально неадаптовані діти найчастіше відкидають досліди інших людей і не входять в контакт з дорослими і однолітками. Це може призвести до асоціальної поведінки в майбутньому не зважаючи на засвоєння культурних навичок і необхідних соціальних якостей.

Будь-яка діяльність має мету, а здатність дитини досягти мети додає їй впевненості в собі і дає усвідомлення своєї компетенції. Почуття значимості безпосередньо відображає оцінку суспільства і впливає на його самооцінку. Самооцінка дітей безпосередньо впливає на їх соціальне здоров’я і поведінку.

Для того щоб особистість дитини розвивалася гармонійно, соціальний розвиток дітей має спиратися на цілісну педагогічну систему. До методів, які впливають на формування соціального статусу дитини, відносять наступні види діяльності:

Ігрова діяльність: у грі діти приміряють на себе різні соціальні ролі, які дають їм відчувати себе повноправними членами суспільства.

Дослідницька діяльність: збагачує досвід дитини, дозволяючи йому знаходити рішення самостійно.

Предметна діяльність: дає можливість дитині пізнавати навколишній світ і задовольняє його пізнавальні інтереси.

Комунікативна діяльність: допомагає дитині знайти емоційний контакт з дорослим, отримати його підтримку та оцінку.

Таким чином, при створенні умов для соціального розвитку дітей, необхідно не тільки передавати їм соціальний досвід у вигляді знань і умінь, але і сприяти розкриттю внутрішнього потенціалу.

Таким чином, можна зробити висновок, що особливостями соціалізації дітей дошкільного віку є психологічні новоутворення, пов’язані з віковими кризами та умовами соціального середовища. Умовами повноцінної соціалізації дітей дошкільного віку є обов’язкове виконання різнобічного розвитку дитини у різних галузях соціалізації з урахуванням її індивідуальних та вікових особливостей.